Хто такий Отамановський?

Експозицію підготували з нагоди 60-х роковин від дня смерті вченого, історика, бібліографа, краєзнавця, громадського-політичного і культурного діяча, члена Української Центральної Ради, учасника бою під Крутами.

Про це повідомляють у Вінницькому обласному краєзнавчому музеї.

На виставці представлені документи, світлини, книги, епістолярна спадщина, особисті речі науковця. Особливу увагу привертає портрет Валентина Отамановського (художник Артур Орльонов), наданий для експонування Музеєм Вінниці.

Комплекс Валентина Отамановського нараховує понад 100 предметів. Вперше матеріали про дослідника надійшли до музею у 1993 році. У 1990-х племінниця історика – Валентина Йосипівна Савицька, передала до музею світлини з родинного архіву та поштові листівки, надіслані Валентином Дмитровичем впродовж 1957–1963 рр. рідній сестрі Ганні Дмитрівні Савицькій та її доньці Валентині.

Вперше експонуються матеріали зі слідчого фонду архіву КДБ по справі Спілки визволення України, по якій у 1929 році проходив Валентин Отамановський: «Автобіографія ув’язненого В. Д. Отамановського», «Моє каяття», «Наукова та науково-громадська праця В. Д. Отамановського».

Над формуванням комплексу матеріалів про знаного вченого працювали науковці музею Людмила Кароєва, Катерина Висоцька, Віктор Косаківський та Юрій Савчук, який у 1992 році привіз рукопис книги «Вінниця у ХІV–ХVІІ ст.», яку згодом опублікували.

Виставка триватиме з 7 березня по 26 квітня.

Валентин Отамановський

Народився 27 лютого 1893 р. в с. Мала Яблунівка Київської губернії (нині у межах м. Сміла Черкаської обл.) у багатодітній сім’ї дрібного службовця (рахівника) цукроварні графів Бобринських.

Після закінчення 5-ї київської гімназії (1912) вступив до Університету св. Володимира, а через рік перевівся до Київського політехнічного інституту. З 1917 р. студіював право в Київському університеті, а в 1918–1920 рр. – у Віденському. Активний учасник Визвольних змагань, зокрема у квітні 1917 р. увійшов до складу Української Центральної Ради від «самостійників», у січні 1918 р. брав участь у бою під Крутами. Впродовж 1916–1920 рр. співпрацював з видавництвом «Вернигора» (дирекція знаходилась у Відні), де у той час друкували шкільні підручники для України. Разом з Ігорем Федівим написав історичну повість у 3-х частинах «Син України» (К.; Кам’янець; Відень, 1919; Авґсбурґ, 1946; Л., 1992).

У 1920 р. переїхав до Вінниці. Був фундатором і керівником Вінницької філії Всенародної бібліотеки України ВУАН (1923) та Кабінету виучування Поділля при ній (1924). Став відповідальним секретарем окружної комісії з увічнення пам’яті М. Коцюбинського, співініціатором створення меморіального музею та спорудження пам’ятника письменнику у Вінниці. Засновник і редактор серії краєзнавчого видавництва «Енциклопедія поділлєзнавства» (1924–1929). Досліджував історію становлення міського устрою та поширення Маґдебурзького права в Україні загалом і на Поділлі зокрема, історію Вінниці 14–18 ст., творчість історика і краєзнавця Й.-А. Роллє.

1929 р. був заарештований у справі «Спілки визволення України», засуджений до 5-ти років ув’язнення. Після закінчення терміну – на засланні у м. Казань (Татарстан, РФ). 1934–1947 рр. працював у науковій бібліотеці Казанського університету. У 1945 р. екстерном склав іспити у Краснодарському педагогічному інституті (рф) й отримав диплом історика. Далі викладав іноземні мови у вищих навчальних закладах у Сімферополі, Саратові. Впродовж 1958–1964рр. – завідувач кафедри латинської мови Харківського медичного інституту. Помер 10 березня 1964 р. у Харкові. Реабілітований у 1989 р.

Науковий доробок становить понад 50 праць, які висвітлюють краєзнавство, історію медицини та аптечної справи.

Ім’ям Валентина Отамановського названо вулиці у Вінниці (2015) та Києві (2017), Центр медичного краєзнавства Харківського медуніверситету (2018), Вінницька обласна універсальна наукова бібліотека імені Валентина Отамановського (2022).