Бо в храмі в цей час отець Володимир провадив службу для парафіян УПЦ, яка позиціонується в Україні, як філія московської безбожної церкви.

Напевно, такої кіль­кості поліцейських, які пильно стежили за симпатиками ПЦУ, За­рванці одночасно ще не бачили. Складалося враження, що вони слідкували за кожним кроком віруючих, які прийшли на перше у Зарванцях богослужіння рід­ною мовою.

– До нашої єпархії звернулися православні віруючі місцевої громади після того, як почули відмову священника УПЦ отця Володимира перейти з громадою до Помісної української церкви.

Це значна, можливо, навіть більша частина вірян Зарванців. Люди прагнуть молитися рідною мовою за Україну, за наше військо, за нашу перемогу. Вони, природно, хочуть належати до канонічної української церкви, визнаної Вселенським Патріархом та світовим православ’ям, якою наразі є ПЦУ.

Люди ж розуміють, що підпорядковуватись ворожій церкві, яка благословляє російське загарбницьке військо на вбивство українців та знищення нашої країни — це не по-Божому. Не варто перераховувати, скільки московських агентів, шпигунів та найманців ФСБ вже викрили українські спецслужби серед священників УПЦ МП, про це і так добре відомо всім.

Тому сьогодні з благословення митрополита Симеона ми зі­бралися, щоб звершити першу в громаді колективну молитву українською за Україну, ЗСУ та Божу Благодать і Ангела-Охоронця для кожного нашого Захисника та Захисниці. А також за упокій душі полеглих героїв.

Сподіваюсь, що до нашої ініціативи долучиться більшість вірян громади і виключно законними методами парафія також зможе долучитися до ПЦУ, як це уже зробили православні віруючі сотень парафій на Поділлі.

Оскільки храм на даний час належить московському патріархату і там відбувається богослужіння, ми вирішили помолитися біля церкви. Бо віряни ПЦУ проти будь-яких конфліктів, а намагаються діяти виключно у правовому полі, щоб наша поліція не відволікалася від боротьби зі злочинцями, - розповів нашому кореспонденту архімандрит Свято-Преображенського собору Вінниці, настоятель новоствореного чоловічого монастиря в Іванівці Софроній (Чуприна).

Люди принесли невеликий столик, застелили його білою скатертиною. Там збирали записки за здоров’я та упокій. Один з чоловіків тримав ікону. І здається, що сам Господь послав у Зарванці прекрасну весняну погоду, щоб віруючі під храмом, яких зібралося понад 100 чоловік, змогли звершити молитву. На наступне богослужіння в неділю очі­кують ще більше жителів села.

Тим часом у церкві великомучениці Параскеви, на думку тих, хто молився під храмом, аж занадто затягнулося недільне богослужіння. І завершилося лише через годину після того, як розійшлися симпатики ПЦУ.

Нам вдалося поспілкуватися зі священником Володимиром, який переконаний, що можлива спроба забрати храм до ПЦУ — це не що інше, як релігійне рейдерство.

- Чому стільки поліції біля церкви сьогодні?

- Це я їх покликав з відома голови громади, щоб попередити можливі провокації. Адже про свій намір зібрати людей сьогодні тут нас ніхто не проінформував. Мало що могло трапитись.

- Ви погодились би ви перейти до ПЦУ?

- Ні, бо вважаю себе священником української православної церкви. Жоден офіційний документ не вказує на те, що УПЦ підпорядкована московському патріарху, ми не молимось за Кіріла. Наші парафіяни такі ж самі жителі Зарванців, як і всі інші.

Так само молимось за Україну, наші Збройні сили, Перемогу, відспівуємо полеглих воїнів... Митрополит Онуфрій засудив російську агресію.

- Ви ж свідомі того, що в результаті можливого конфлікту між православними віруючими України через приналежність до патріархату вам доведеться відповідати?

- Я постійно відповідаю за кожного нашого парафіянина. Не вкладаю їм в голови ніякої єресі. Але не можу відповідати за тих батюшок, які агітують за російську агресію. Наразі наша церква не заборонена законом. Якщо Верховна Рада ухвалить закон про заборону УПЦ і від нашого церковного керівництва надійде розпорядження перейти до ПЦУ, тоді буде зовсім інша реакція.

Хоча вже чув не раз від наших вірян, що навіть попри заборону вони залишатимуться вірними УПЦ. Вони охрещені в цій церкві, з нею пов’язане все їхнє життя. Як і моє.До речі, серед тих, що сьогодні приходили на молитву під церквою, було лише кілька наших парафіян. Всі інші — це захожани, вони лише приходять освячувати паску.

- Але ж вони кажуть, що давали гроші на будівництво храму. І мають на нього право.

- Переважна більшість тих, що давали пожертву на церкву, сьогодні молилися в переповненому храмі. Взагалі, як на мене, то все має бути так: зареєструвалася громада ПЦУ, звертається по земельну ділянку і будує свій храм. І жодних конфліктів не буде.

- Ви готові до компромісу, щоб молитися в храмі почергово?

- Ні.

Важко було не помітити, що попри мирне подвійне богослужіння у зарванецькій церкві великомучениці Параскеви летіли невдоволені погляди в бік симпатиків ПЦУ з вікон храму. Не виключено, що велике приміське село стоїть на межі конфлікту. Бо одна справа звершувати молитви у новому, гарному, вже збудованому громадою храмі і зовсім інша справа – молитися на вулиці за будь-якої погоди.

А говорити про те, що збудувати новий храм можна вмить якимось чарівним чином, це, здається, не зовсім щиро.

Найстрашніше розуміти, що завтра вчорашні подруги, добрі знайомі, сусіди та колеги можуть стати кровними ворогами і будуть мучитись у ворожнечі за приналежність церкви великомучениці Параскеви. І постраждалих на цьому фронті простих віруючих українців буде немало.

І дай Боже, щоб це не призвело до серйозного громадянського конфлікту. Адже невизначеність — це чудова царина для будь-яких зловживань та провокацій.

Як відомо, народні депутати України на чолі з головою Верховної Ради вже більше року зволікають із прийняттям закону про заборону Московського патріархату на території України (у тому числі Української Православної Церкви). Відповідний законопроєкт вже прийнятий у першому читанні, але ніяк не може потрапити на остаточне затвердження і створює напруженість у суспільстві. Вже сьогодні вірянам православної церкви, серед яких переважна більшість довірливих і консервативних літніх людей, потрібна чітка і зрозуміла від­повідь на законодавчому рівні, що не так з УПЦ МП.

Очевидно ж, що подібна ситуація дозволяє промосковським священникам маніпулювати свідомістю парафіян і з легкістю підміняти поняття з помісної та кононізованої на «істінную». А з іншого боку, вона зв’язує руки священникам, які вже готові перейти в ПЦУ разом зі своїми парафіями.

Анатолій Жучинський