Наша вулиця невелика, по-суті тупик на 9 будинків у приватному секторі. Зовсім непримітний вказівник губиться серед гаражів. Як часто трапляється у Вінниці, тут з дорогами та виїздом щось нахімічено на користь якогось високопоставленого чиновника, але це вже не можна виправити.
Хапнули, продали, перепродали і все…
Але справа не в цьому. Справа в тому, що є таки справедливість: хоча б вуличний наш апендикс назвали іменем цієї великої Людини, справжньої Українки та Патріотки.
Хоча новозбудованих широких вулиць у Вінниці на той час було більше, ніж достатньо.
Алла Горська з когорти шестидесятників. Художниця-монументалістка, яка сворювала величезні мозаїчні панно для знакових адмінприміщень та інших споруд. Навколо неї збиралися відомі українські митці, поети, письменники. Такі, як Василь Стус, його тезка Симоненко, Іван Світличний, Лесь Танюк., Ліна Костенко.
Алла була серцем українського відродження 60-х років. Як казали сучасники, його незрадливою дочкою. Занадто впевнена в собі волелюбна українська мисткиня, яка разом із однодумцями відроджувала українську ментальність, стала небезпечною для радянських спецслужб.
Її зарубали сокирою КДБісти. До речі, це сталося 53 роки тому під Києвом. А інших шестидесятників тоді закинули в концтабори, де згодом замордували, як нашого земляка з Гайсинщини Василя Стуса. Лише за те, що любили свою країну і хотіли бачити її вільною та справедливою.
Ось так коротенько про цю легендарну жінку, яка стала символом незламності українського духу.
На світлинах Алла Горська із сином та її панно “Боривітер”
Владислав, вінничанин
