Вже не рахую – в лютому чи в грудні:
Неначе робот йду до укриття.
Летять, як град,
мої тривожні будні,
Розбалансовані війною і життям.

Тримаюся подалі від води.
Чекаю, поки місяць заколише.
Нарешті залишаюся один
І задихаюся від… тиші.

А десь далеко, далі, ніж Прованс,
Де літо вигрівається зимою,
Шукало море втрачений баланс…
І билося об скелі головою.

Тут зовсім поруч –
пекло, біль і тьма.
Я подумки туди щомиті лину,
Де без страхУ баланс трима
З Калинівки простий хлопчина.
Анатолій Жучинський