Їх до війни ще називали гидким словом «ліміта»! Бо і до обласної Вінниці, і до столичного Києва «понаєхалі» не лише майбутні і теперішні міністри із числа так званих «вінницьких», але й багато талановитих вчених, акторів, будівельників і просто кращих людей… І серед них відомий телеведучий і волонтер Сергій Притула, який з приводу «понаєхалі» написав дуже відвертий пост у «Фейсбуку»… Ось цей хіт із соцмережі:
– Я три доби пропадаю на зйомках. З ранку до ночі. В перервах між зйомками копирсаюсь у стрічці ФБ. Натрапив на цікаві балачки на сторінці https://www.facebook.com/kievtypical/, де відбувається вельми активне обговорення… Зараз не буду зупинятись на «тілі» суперечки. Бо почнеться не менший треш у коментах і під цим постом. Мене вибісило інше! Це ставлення корінних киян до приїжджих жителів столиці, яке повилазило в коментарях (те ж можна казати і про вінничан – авт.). Відібрав за кілька хвилин кілька яскравих:
«Юлия Свечкарёва. Как же Вы достали! Понаехали и решают тут за киевлян. Давайте уже и Киев поменяем».
«Сергей Михайлов. Покажите мне этих «киевлян», которые высказались за переименование?! Это лимитчиков понаехавших за киевлян приняли?»
«Надежда Васильченко. Грустно. Переименовывают лица, не имеющие к Киеву отношения! Прописка — это еще не киевлянин!»
«Елена Гавриш. Задолбали уже со своими переименовываниями!.. Отстаньте от Киева, его улиц, площадей, станций метро и т.д…. Езжайте на свою малую родину там и переименовывайте… Я, коренная киевлянка, боюсь потеряться в родном городе… из-за вас…»
«Понаєхалі, лімітчікі, прапіска, єзжайтє на малую родіну…» — це все від одних жителів столиці іншим!
Якось у 2007 році стояв я на Хрещатику, молодий і красивий, і закликав киян та гостей міста відвідати пересувну лабораторію Nivea. Ну, була і така робота колись у мене. Дівчатка – промоутери, що зграйкою стояли поряд, запитали: «Сережа, а откуда ты так хорошо знаешь украинский? Где учил?» Та я й кажу, що: «Ніде, молодиці, я ж з Тернопільщини, то воно з молоком матері».
Поряд стояв ханига, років 60 на вигляд. Класичний вигляд «ніщєброда»: спитий, у старих лахах, папіроса в зубах. І цей персонаж, на якого я б і не звернув уваги, тоді сказав мені розкішні слова: «Так чьо ти, бл…дь, панаєхал сюда? Сідєл би в свайом Тєрнопалє»!
Так я вперше познайомився із ставленням еліти з пропискою до тих, хто «панаєхал».
Кияни! Ви чого?! Ви звинувачуєте нас в чому? В тому, що ми намагаємось якось впливати на стан справ у місті, де ми живемо?! Ви справді вважаєте, що ненародженість у Києві (Вінниці, інших містах – авт.) не дозволяє нам впливати на процеси у столиці? Ви з нас зараз глузуєте чи що? Може, докотимось до «рассися – для русскіх, масква для масквічєй»?
Серед 400 з гаком тисяч підписників на моїй сторінці кожен четвертий – це киянин. Готовий побитись об заклад, що з цих «киян» 80% ті, що «понаїхали». Я коли працював на MusicРадіо, у нас в колективі було 6 киян. З чотирьох десятків працівників. Сьогодні на зйомках я попросив зголоситись, хто киянин, серед членів знімальної групи. З двадцяти присутніх на локації їх було ТРОЄ. На Новому каналі я з диким вереском «мацаю» корінних киян, бо вони у нас на каналі – рідкість!
Кияни! 12,5 року тому я переїхав у ваше розкішне місто, яке, за збігом обставин, виявилось містом моїх амбіцій і столицею моєї країни! Воно завжди мене вабило. Не тільки тому, що це місто максимальних можливостей у тій царині, в якій я працюю, але й тому, що я пам’ятав, хто 3 дні тримав Майдан на Помаранчевій революції, поки не підтягнувся Бандерштат. Хороше місто, з характером.
Проте я пам’ятаю розмови з киянами в 2005-2007 роках. «Что? Зарплата в 400$ в месяц? Я что, конченый?» А ми, понаїхавші, пахали і за 300 і за 250. Бились, вигризали, демпінгували, піднімали, розштовхували ліктями. МИ СТВОРЮВАЛИ КОНКУРЕНТНЕ СЕРЕДОВИЩЕ. У якому ви, корінні кияни, не бажали возитись.
Воно й зрозуміло. Є житло, є підробіток там-сям, матуся, яка нагодує. Ну ви ж не лохи, щоб за копійки пахати.
А ми пахали. І не на одній роботі. А на двох/трьох. Я вставав о 5 ранку, щоб поїхати на роботу на радіо. Зарплатою на радіо я міг оплатити житло. Все! Друга робота була на життя. Але я хотів трошки більше, тому у мене була ще й третя робота. Але не було жодного знайомого киянина, який би пахав на трьох роботах.
І я не засуджую! Я не кажу, що ліниві. Я не виявляю агресії! Ніфіга і ні разу! Я просто закликаю ставитись із повагою до нас, тих хто «понаїхав». Бо ми, по-перше, зняли з ваших голів, багато геморою в сенсі чорної роботи, а, по-друге, кияни, ми своєю працею заслужили право впливати на процеси у цьому місті. Навіть якщо без прописки. Просто нас багато. Дуже. Ми – це няні у пологових будинках і таксисти, ми – це військовослужбовці по контракту і менеджери, у яких склався кар’єрний ріст, ми – це телеведучі і солісти популярних гуртів. І ми не претендуємо на ваше право називатись киянами. Ми – мешканці Києва.
Але ми звикли, щоб там, де ми мешкаємо, нам було зручно! Змиріться!
З повагою,
батько двох киян
Сергій Притула
Як вам позиція Сергія? Ви також «понаєхалі» у Вінницю? І нині вона для вас рідне та найкраще в світі місто? Ви, вінничани, понаєхалі до Києва, і вас також називають «лімітою». Продовження дискусії на цю тему читайте на сторінках «Молодіжки» та на сайті www.www.33kanal.com
Переконані, що і вінницька «ліміта» у Вінниці та Києві може сказати багато. Ви з неї – тоді пишіть. Ви проти неї – також пишіть. Дискусія обіцяє бути гарячою та цікавою.
