– Як тобі спало на думку обрати «робочий офіс» високо в небі – фах стюардеси?

– На це вплинув мій перший політ у 12 років. Так сталося, що я летіла сама, до брата у Францію. Мені було дуже страшно, а побороти цей страх допомогла стюардеса. Була настільки спокійна й так зуміла мені передати спокій, що вже за кілька хвилин я насолоджувалась польотом.

Цей образ ідеальної стюардеси назавжди залишився в моїй голові. З тих пір я почала захоплюватись літаками, екіпажами, стюардесами, які дефілюють на борту наче моделі. Тому я вирішила спробувати й себе в ролі бортпровідниці. Обов’язковою умовою відбору є вік, і він має бути не меншим, ніж 21 рік. Довелось чекати, коли настане цей 21-й день народження, й вже на другий день я подала анкету. Мені передзвонили й запросили на омріяну співбесіду.

– І як вона пройшла?

– Співбесіда відбувалась у Києві й складалась з кількох етапів: індивідуальний діалог та робота в парі, тестування з англійської мови та психологічний тест. Наступного дня для дівчат, які пройшли всі попередні етапи, чекала льотна комісія – для трохи специфічного медичного огляду. Здоров’я в стюардес має бути наче в космонавтів (сміється – ред.), «добро» на польоти мають дати понад 20 лікарів, а ще треба пройти усілякі аналізи. Ті, кого зарахували, почали навчання, яке тривало 2,5 місяця. Ми складали щоденно іспити, було безліч тестувань. Дуже багато теорії, яку потрібно знати практично напам’ять. Нам моделювали різні критичні ситуації, а ми мусили знаходити з них правильні виходи, причому спілкувались виключно англійською мовою.

Наприклад, були випробування в басейні, де ми рятували потерпілих після падіння літака в море, нам також імітували теракти на борту, а ще доводилось стрибати з трапів. В кінці були важкі екзамени. Потім – практичні заняття, підготовка до самостійних польотів.

– На якому рівні треба володіти англійською?

– Англійську треба знати на рівні intermediate щонайменше, адже на усіх рейсах  є декілька пасажирів-іноземців, з якими треба спілкуватись англійською.

– Що для тебе стало найважчим випробуванням на шляху до омріяної роботи?

– Для мене особисто найважчим був період навчання, бо за тих 2,5 місяця інтенсиву необхідно було засвоїти величезну кількість специфічного матеріалу. Авіаційна термінологія дається не так-то й легко. Потрібно було вивчити наш manual – керівництво по роботі, а там понад 1000 сторінок. Доводилось не спати ночами, зубрити те все, бо іспити були дуже прискіпливі. Це було важке випробування, й давалось воно лише тим, хто просто марив цією професією.

– Чи є якісь негативні сторони або так звана «шкідливість» роботи стюардеси? За що стюардесам варто видавати молоко?

– У кожній роботі, безумовно, є шкідливі фактори. А робота стюардеси входить в топ-3 найважчих професій в світі. І авіакомпанія дуже чітко слідкує за тим, скільки в нас годин робочого часу та відпочинку. Ми не можемо літати більше, ніж нам відведено. Також кожних півроку ми проходимо дуже детальний медогляд, і будь-які, навіть мінімальні, негативні зміни в здоров’ї стають на заваді до польотів. Ми не можемо літати з нежитем чи застудою, бо це небезпечно як для пасажирів, так і для самих стюардес. Найбільший мінус — це постійні навантаження на організм. При зльоті і посадці літаків відчувається тиск, який шкодить здоров’ю, тому потрібен певний час для реабілітації та відпочинку між польотами. Та й на особисте життя часу зовсім не залишається…

– Розкажи про свій перший рейс.

– Він був до Ізраїлю, в Тель-Авів, як для практикантки. Я була вдягнена по формі й допомагала екіпажу в обслуговувані салону, але відповідальності як такої не несла. Тобто я не могла закривати двері, не давала ніякі команди, я просто спостерігала. Екіпаж, з яким я летіла, виявився дуже чудовим та лояльним, вони відповідали на всі мої запитання. І я ніколи не забуду той перший рейс, адже, повернувшись до Києва, командир літака подарував мені мініатюру «Боїнга-737», це якраз той літак, на якому ми літали. Це була така собі «посвята», і це було дуже приємно.

– Привідкрий вінничанам завісу роботи стюардес: є щось у вашій роботі таке, про що навіть не здогадуються пасажири?

– Пасажири якою звикли бачити стюардесу? Це красива дівчина, яка зажди посміхається, допоможе, поговорить та принесе склянку води, але наше основне завдання – це забезпечення безпеки польоту. Звісно, літаки – найбезпечніший вид транспорту в світі, про це всі знають… Тому я не буду зараз чимось страхати, хай сприймають нас так, як сприймають – для всіх ми просто безтурботні, красиві й радісні.

– Як багато країн уже побачила? Є час щось подивитись між рейсами?

– Є два типу рейсів: летимо туди й назад протягом одного дня та рейси, коли ми залишаємось на день-два в чужій країні. Тоді, звичайно, ми можемо погуляти, щось подивитись.

– А яка заробітна плата в стюардес?

– Можу сказати, що вона висока. А от яка саме – це конфіденційна інформація.

– Чи важко тобі даються тривалі розлуки з рідними та близькими людьми?

– Звичайно, питання сім’ї для мене болюче. Оскільки я з Вінниці, мені буквально за один день довелось переїхати до Києва, шукати квартиру, пристосовуватись, вийшовши з зони звичного комфорту. І якби не підтримка рідних та близьких, не знаю, чи витримала б все це. Я дуже вдячна усім, хто за мене переживав під час навчання й продовжує хвилюватись під час кожного рейсу.

– І наостанок: бортпровідниця – це справді професія для обраних?

– Я повністю згодна з цим твердженням. Вважаю це навіть не роботою, а способом життя, бо потрібно бути завжди зібраною, дисциплінованою, стресостійкою, а стресів дійсно дуже багато.