Важкі випробування випали на її долю, та вона все витримала і зуміла зберегти у душі віру в Бога, а в серці — мир і любов до людей.

Народилась Дарія Спиридонівна 11 березня 1918 року в селянській сім’ї у селі Чисте Булаївського району Північно-Казахстанської області. Її батьки — за те, що тяжко працювали, за те, що давали лад у власному господарстві і вважались успішними хазяями, — потрапили під розкуркулення і були виселені в район Аральського моря.

Дарія ще в молодості зуміла перебратись із посушливих аральських степів на Україну, в Козятин. Як влаштувалась провідником на залізниці, так все життя там і відпрацювала. Пішла на пенсію з посади провідника пасажирських вагонів вагонного депо Київ-Пасажирський (ВЧД-1).

Було в її житті як на довгій ниві — розруха після революції і громадянської війни, насильницька колективізація, голод 1932-1933-го років, страхіття Другої світової війни, коли щодня смерть заглядала в обличчя, відбудова зруйнованого господарства, врешті, розвал СРСР і становлення незалежної України…

– Більшу частину життя я була голодною! — каже Дарія Спиридонівна. — Напевне, це і є рецепт мого довголіття!

Тепер жінка радіє кожному прожитому дню і дякує Богу за все. Особливо за допомогу в побуті, яку отримує від племінника і Козятинського міського територіального центру соціального обслуговування.

– Світла вона людина, наділена Божим даром, — робити добро! Таких, як вона, неможливо не любити і не поважати! — кажуть про Дарію Спиридонівну земляки.

Козятинська міськрада і співробітники міського терцентру привітали довгожительку, вручили їй подарунки, матеріальну допомогу і квіти. Іменинниця щиро дякувала і, мило посміхаючись, запрошувала гостей на свій наступний день народження у 2019-му. Ну, як нею не захоплюватись?