Цей молодий лелека на ім’я Буся минулої осені розчулив всю Україну. Птах разом із бійцями ЗСУ проводжав в останню путь полеглого героя Олександра Луценка з Качківки Ямпільської громади.
Відео виклали в Інтернеті, і бузько завірусив мережу, на якийсь час ставши патріотичним символом Ямпільщини.
Спочатку пригадаємо драматичну історію порятунку цього білого птаха з чорною відзнакою. Він народився у Качківці, але, як буває у родині чорногузів, виявився небажаною дитиною. Батьки випхали Бусю з гнізда чи сам випав. Його підібрала та виходила господарка садиби, де гніздилися лелеки.
Пані Раїса Становська вже пенсіонерка, мешкає в Одесі. Але на літо приїздить на свою батьківщину, відпочиває душею на рідній землі. А тут така оказія. Назвала маля Бусею і виплекала, наче свою дитину.
Пташина також призвичаїлась до людей і стала, до певної міри, членом місцевої громади. Чорногуз навчився разом із людьми переживати і радість, і горе. Так і потрапив у ту похоронну процесію та разом із побратимами провів загиблого героя-захисника з Качківки у останню путь.
Але коли місцеві лелеки зібралися у вирій, Буся не зумів стати на крило. І доля чорногуза знову опинилася в прямій залежності від людей. Пані Раїса змушена була їхати до Одеси, односельці та ямпільські активісти ніби й говорили публічно, що це символ Качківки та Ямпільщини, що треба комусь його прихистити на зиму. Але той «хтось», напевно, про це так і не дізнався.
Вже перед морозами хазяйка лелеки вирішила звернутися по допомогу до «33-го каналу». Ми, в свою чергу, попросили допомогти директора «Подільського зоопарку» Євгена Михайловича Ткачика. Чоловік сам пройшов війну і разом з усім колективом дивився те відео з похорону в мережі. Тому, не роздумуючи, зголосився забрати на зиму качківського чорногуза-патріота.
Вже наступного дня ми вирушили на Ямпільщину і з рук Раїси Становської забрали Бусю на безпечну зимівлю. Хоча не встигли ми пересікти межі громади, як нам в спину «полетіли гнівні докори» в стилі: «Якісь варяги забрали нашого символа!» А після постів редакторки місцевої газети пані Скорупи про необхідність зібрати збори, зобов’язати старосту повернутити чорногуза в рідне село, ми і не сумнівалися, що весною за ним біля зоопарку стоятиме черга качківських активістів.
Але, як кажуть, очі не бачать — серце не болить. Попіарились люди і забули, і не помітили, як пролетіла зима. Лише Раїса Становська постійно цікавилась станом свого пернатого вихованця. А коли прийшла пора забирати його із зоопарку, щиро зізналась, що у неї такої можливості немає. «А з ямпільськими говорити я не можу, — пояснила одеситка, — вони і так мене ледь не довели до інсульту».
Тоді наш позаштатний кореспондент Василь Кізка нагадав ямпільчанам та персонально редакторці місцевої газети про осінні «патріотичні замальовки», але там відмовчались. Після цього журналіст домігся винести це питання на сесію міськради, щоб колегіально вирішити долю птаха. І якнайшвидше забрати його із зоопарку, поки бузьки ще паруються. Може, якраз він знайде собі пару.
Але, як розповів колега, на сесії качківський староста доповів, що мав телефонну розмову із керівництвом звіринця, і йому там розповіли, що у Бусі вже є пара. Вони у одному вольєрі і почуваються дуже добре в тих умовах. І депутати «закрили питання». А Євген Михайлович Ткачик лише розвів руками, коли дізнався про такі публічні подробиці від людини, яка йому навіть не телефонувала:
– Ця історія ще раз показала справжню сутність і манери деяких представників «класу нашого містечкового начальства». Їм цей лелека-символ не потрібен. Вони зайняті іншим. Я вже втратив рахунок кримінальним провадженням, які були лише в цьому році відкриті проти місцевих чиновників у Вінницькій області, для яких війна стала «рідною мамою». Тому доля одного, навіть патріотичного, лелеки важко вписується у таку їхню політику подвійних стандартів.
Ще восени, коли ми забирали лелеку, і почався отой кіпіш, я зрозумів: Буся — це мій хрест. І ніхто за ним не приїде. Але для мене це приємна ноша. Бо такий птах заслуговує на довічну повагу. І він залишатиметься окрасою «Подільського зоопарку» стільки, скільки матиме віку.
Що ж, Господь усім судія. І тим, хто піарився, і тим, хто щиро хотів врятувати Бусю. Якось так збіглось, що наша крайня розмова з Євгеном Михайловичем про можливе велике зворотне переселення качківського чорногуза відбулася саме у Всесвітній день захисту птахів, 1 квітня. І саме в цей день ми остаточно зрозуміли, що те повернення вже неможливе.
Хоча щиро сподівалися, що Бусю заберуть, помаленько привчатимуть до самостійного життя, а згодом, якщо він повноцінно освоїться серед своїх дзьобатих родичів, відпустять на волю. Як би там не було, а в невеликому гарному селі це було б безпечніше. Там все на виду.
Може, якраз в парі зі своєю майбутньою обраницею-чорногузихою вони б ще довго та щасливо гніздились у рідній Качківці, виводили лелеченят. А по осені відлітали у вирій, щоб знову повернутися весною до добрих людей, які вберегли Бусю від загибелі.
Втім, сталося так, немов у тій приказці; «Хотіли, як краще, а вийшло, як завжди» із нашим містечковим начальством. І дійсно, зараз у нього на Ямпільщині значно більше клопотів. Особливо з бушанською авантюрою стосовно кар’єру на 13-ти гектарах заповідної землі з бузьками, фазанами, перепілками, борсуками та іншою червонокнижною флорою та фауною, яку готові пустити під ніж... Хіба їм до вмотивованого чорногуза, який під час війни надихнув тисячі українців на віру у нашу Перемогу?
Вони, певно, і не чули ще й про такі духовні категорії, як Місця Сили на Вінниччині, де народжується і живе отой незламний код нашої нації. І він у кожній травинці, кожній комашці, кожній пташині, у кожному ковтку цілющої води і кожному метрі священної бушанської землі.
Дуже вірю, що мудрі вінничани зуміють відстояти Бушу, як колись справжня українка Мар’яна Завісна боронила її від ворогів...
Але повернемось до качківського бузька. Незважаючи на прикрі повороти долі, які за два роки помітно змінили наше життя, у багатьох загострилося почуття людяності. Власне, завдяки цьому птах таки знайшов свою другу оселю. Тут про нього щиро піклуються. І він матиме справжнього друга та заступника в особі Євгена Михайловича Ткачика.
Ну, а ми вже, як хрещені батьки, будемо розповідати вам про життя качківського Бусі у Вінницькому «Подільському зоопарку».
Анатолій Жучинський,
Заслужений журналіст України
