Вони наші біль і гордість! Вінниччина прощається із загиблими на цьому тижні Героями
Ямпільщина прощалася із Степаном Предоляком
На війні загинув житель с.Гонорівки Степан Предоляк, який ціною свого життя здійснив найбільший подвиг справжнього чоловіка — віддав найцінніше за цілісність і незалежність України. Солдат ЗСУ, водій інженерно-саперного відділення механізованого батальйону однієї із військових частин загинув 27 березня поблизу н. п. Жовта Круча Запорізької області під час виконання бойового завдання в результаті детонації боєкомплекту.
Ямпільська громада у скорботі. Небесне військо України поповнилось ще одним Героєм… Йому було всього 45 років. Степан Предоляк отримав нагороду учасника бойових дій, був нагороджений грамотою за сумлінне виконання бойових завдань.
До Шаргородської громади надійшла похоронка
Чорна звістка про непоправну втрату на фронті захисника України Михайла Богацького з міста Шаргород.
Молодий і перспективний, добрий та щирий, вірний патріот рідної держави у грудні 2022 року став до лав Збройних сил України, аби захистити від ворога Україну, рідних та близьких.
Солдат Михайло Богацький служив у механізованому відділенні механізованого взводу механізованої роти. Попри свій молодий вік він швидко вчився, був виваженим та сміливим, вірним своїй справі та своїм побратимам, завжди був готовий прийти на допомогу.
На жаль, війна безжальна. Зв’язок воїна з рідними обірвався, дружина отримала сповіщення про те, що її чоловік, батько двох чудових діток пропав безвісти. А далі рідним повідомили про загибель Михайла під час бою з ворогом біля міста Вугледар на Донеччині 24.02.2023 року.
Увесь цей час згорьовані рідні чекали на свого Михайла, шукали, проте його вдалося віднайти не відразу. Лише тепер вдалося гідно попрощатися з Героєм. Усі, хто знав Михайла Віталійовича, пам’ятатимуть його як добру і світлу Людину, гарного друга, прекрасного сина, люблячого чоловіка та батька.
Клята війна знову забрала ще одне молоде життя
8 жовтня 2023 року під час виконання бойового завдання, біля н.п. Роботине Запорізької області загинув воїн з Ксаверівки — Юрій Андрущенко. До теперішнього часу воїн вважався зниклим безвісти. 4 квітня у громаді прощалися з Героєм.
У воїна залишилися невтішні батьки, дружина та двоє синів 15-ти та 8-ми років.
Небесне воїнство поповнилось світлим ангелом…
Початок квітня для Крижопільської громади видався болісним та сумним. В російсько-українській війні віддав своє життя Сергій Пащенко. 1 квітня під час артилерійського обстрілу противника в районі н.п. Іванівське Бахмутського району Донецької області воїн прийняв свій останній бій.
Солдат Пащенко служив водієм 3 гранатометного відділення гранатометного взводу роти вогневої підтримки.
Світлий, добрий спомин про звитяжного воїна, захисника України назавжди залишиться в серцях та спогадах його бойових побратимів, рідних і земляків!
Оратівщина втратила ще одного свого Героя -
командира відділення ударних безпілотних авіаційних комплексів, молодшого сержанта Ігоря Сасюка. Загинув захисник при виконанні бойового завдання, мужньо виконуючи військовий обов’язок, 7 квітня біля н.п. Роботине Запорізької області.
Війна назавжди відібрала коханого чоловіка, найкращого тата маленької донечки, люблячого сина, гарного брата. Він був справжнім патріотом України, який віддав своє молоде життя за кожного з нас у боротьбі з російським окупантом.
У Козятинській громаді день за днем жалоба
Ще троє вірних патріотів України поклали своє життя на полі бою з російською навалою. Олександр Чорний, Андрій Веця, Сергій Левицький — люди з великою душею та хоробрими серцями. Це воїни світла і добра! Пам'ять про їхній жертовний подвиг заради безпеки своїх сімей, своїх домівок, свого краю та держави навіки кров'ю вписаний в новітню історію російсько-української війни. Уся громада у скорботі…
Навіки повернувся додому
Воїн Владислав Кривоконь — хмільничанин, військовослужбовець Збройних сил України. Молоде життя воїна обірвалося біля населеного пункту Нове Краматорського району Донецької області. «Коридором шани» зустріли Героя земляки. Жалобне віче та заупокійна молитва за воїном — остання данина Герою. Ще одна могила з прапором з'явилася на Соколівському кладовищі.
Світла і довічна пам'ять захиснику України та співчуття його родині.
У с. Щаслива нещастя…
4 квітня громада навіки попрощалася із Воїном Миколою Лейбуком… Герой захищав Україну до останнього подиху.
Не зміг приїхати два місяці тому попрощатися із братом Романом. Був на завданні.
Додому, у рідну Щасливу, Герой повернувся «на щиті»… Навколішки, живим коридором, мешканці села і проїжджі люди проводжали Героя в останнію земну путь…
Громада прощалася зі своїм захисником, воїном 22 окремої механізованої бригади.
Військовий командир передав дружині Героя державний прапор України як символ держави, якій вірно служив чоловік Микола Лейбук і за яку віддав найдорожче — своє життя. Над цвинтарем пролунав триразовий залп і Гімн України. Присутні вшанували пам'ять Воїна хвилиною мовчання. Вклоняємося світлій пам’яті Героя!
Вінницька громада прощалася із Захисниками
Леонід Кобчик народився у с. Кам'яногірка у Дашівській селищній громаді Гайсинського району Вінницької області. Після служби в армії разом із сім’єю переїхав до Вінниці. У місті працював на насіннєвому заводі у мікрорайоні Пирогова.
У 2014-2015 роках Леонід Степанович брав участь в АТО/ООС. Брав участь у боях за 32-й блокпост, пізніше названий «долиною смерті». У часи повномасштабного вторгнення не залишився осторонь та пішов на фронт захищати Україну. Воював у складі 79-ї окремої десантно-штурмової бригади. Воював поблизу Мар’їнки. Загинув 1 квітня 2024 року під час мінометного обстрілу поблизу Новомихайлівки Покровського району. Йому було 52 роки.
- Тато любив допомагати людям, любив життя, любив сім’ю. Дуже чекав зустрічі з онуком. Коли дідусь телефонував, онук хапав телефон і цілував його, так сильно любив дідуся, – згадують рідні.
Дмитро Матвіяшин народився у Вінниці.. Був учнем та випускником ліцею № 29. Після здобуття середньої освіти вступив до Вінницького національного аграрного університету, де здобув фах інженера-механіка. Працював на приватній фірмі. У вільний час любив порибалити зі старшим сином, займався футболом.
Дмитро разом із дружиною Інною виховував двох синів: 13 і 10 років. Проте спокійне життя сім’ї перервала війна. 11 січня 2024 року чоловік пішов на службу, пройшов навчання. Воював у складі 71-ї окремої єгерської бригади десантно-штурмових військ Збройних сил України. За словами рідних, воювати Дмитро пішов заради старшого брата, який понад рік перебуває на службі. Не міг залишатися в тилу, поки на фронті, ризикуючи своїм життям, воює брат.
Загинув Дмитро Васильович 28 березня під час виконання бойових завдань під населеним пунктом Новокалинове Донецької області.
- Дмитра дуже цінували його куми, всі рідні, батьки. Мама Дмитра кожною клітинкою душі відчувала його стан, настрій. Він був чудовим батьком. Ми одружені 14 років, у нас була ідеальна сім’я. Ми дуже один одного любили… У нас були великі плани на майбутнє. На жаль, їм вже не судилося здійснитися, – плаче дружина полеглого воїна.
Андрій Лисяний на службу пішов добровольцем у березні 2023 року. Чоловік воював у лавах 14-ї штурмової бригади НГУ «Червона калина». Брав участь у боях на запорізькому напрямку. Отримав поранення та контузію. Проходив лікування у Запоріжжі, згодом повернувся до Вінниці, де його прооперували.
- Після Вінниці лікувався у госпіталі в Хмільнику. Уже зняли шви, рана загоювалася… А потім стався інсульт в тяжкій формі, – розповіла мати Андрія.
У чоловіка залишились мати та троє дітей.
Й Олексій Максименко повернувся додому “на щиті”. Останній бій нацгвардієць прийняв під Роботином Запорізької області. Олексій понад 20 років працював у Замостянському РЕС електромонтером. Життя змінила повномасштабна війна.
- Він хотів піти добровольцем ще 24 лютого 2022 року. Проте через стан здоров’я ненадовго затримався вдома. І, врешті-решт, пішов на фронт трохи пізніше, 4 березня. Він був такий: бачив мету – і ніщо не могло його зупинити, – каже Валентина, дружина Героя.
Чоловік воював у складі 14-ї штурмової бригади «Червона калина». Служив помічником гранатометника на Запорізькому напрямку. Загинув 29 серпня 2023 року під Роботином. Олексію назавжди залишилось 47 років.
- Чоловік був патріотом. Казав: якщо не я, то хто. Краще, щоб я пішов захищати, а не наші діти, онуки, – згадує дружина.
У воїна залишились дружина, донька, зять та маленький онук.
Андрій Бреус народився у місті Херсон. Працював фрезерувальником. До Вінниці сім’я Бреусів переїхала у листопаді 2022 року. На службу Андрій пішов у травні 2023 року. Воював на Донецькому напрямку. Там загинув 24 березня.
Прощання з Героєм відбулося у Спасо-Преображенському соборі. Поховали військового на Алеї слави Сабарівського кладовища.
Редакція газети висловлює щирі співчуття рідним загиблих героїв... Вічна слава і вічна пам’ять...
Сторінку підготувала Людмила ПОЛІЩУК
