На фото: Арлінгтонський меморіальний цвинтар у США

Про кількість загиблих українських захисників говорити складно, бо статистика дуже різна. Президент України Володимир Зеленський повідомив про 31000 осіб. Наші західні партнери у своєму звіті вказують на цифру 150 тисяч. У мережі на різних невизначених за прналежністю сайтах та каналах називають ще більшу кількість.

Недаремно ж цю війну оголосили другою за кількістю жертв по агресивності в Європі протягом останніх 80 років. І це при тому, що статисти можуть рахувати лише реальні могили з державними прапорами. А скільки їх ще в переораних мінами та снарядами полях, під завалами розбитих бомбами споруд? Скільки спалених в танках, бетеерах та БМП?

Як би важко не було про це говорити, нам є і, схоже, буде кого хоронити. І хоронити їх потрібно з усіма належними почестями. Так, як у цивілізованому світі вшановують полеглих у боях за свою країну. Так, щоб до чотирнадцятого коліна українці в журбі опускали голови перед могилами тих, хто віддав у цій окупаційній війні найдорожче — своє життя.

Тому це має бути не просто кладовище. Не просто сільський занебаний цвинтар, до якого в негоду важко заїхати. Це має бути величний меморіальний комплекс. Такий, як Арлінгтон у штаті Вірджинія, неподалік Вашингтона. Такий, щоб зі всієї країни сюди приїздили вдячні громадяни і пересвідчувалися, що їхні батьки, брати і сестри не забуті і що їх пожертва належно оцінена державою та народом.

Мені довелося побувати на Арлінгтонському меморіальному кладовищі в США. Це було 6 років тому, але досі перед очима кожна деталь, кожен нюанс, кожна обставина, яка підкреслює, що в цій країні поважають своїх Героїв-Захисників.

За двісті років свого існування цвинтар прийняв майже чотириста тисяч полеглих в боях за Свободу воїнів. Вони всі мають однакові надгробки з білого мармуру, незалежно від чину. Вони всі однаково вшановані — від рядового солдата до генерала. Всі однаково щиро від­співані у мармуровій ротонді. І всіх однаково, вдень і вночі, охороняє почесна варта. І кожен відточений професійний рух вартових підкреслює, що вони охороняють найдорожче: Честь і Гідність своєї нації.

Безіменні поховані у величній братській могилі, яка довершує цей меморіальний комплекс і фактично є його центром.

300 гектарів зелені викошених газонів, рівненькі ряди надгробків і тиша, яку час від часу делікатно порушує видовищна зміна почесної варти.

До речі, минулого року це меморіальне кладовище відвідав президент Зеленський. Тому є сподівання, що українське Національне військове меморіальне кладовище, яке буде розташоване поблизу селища Гатне, що межує з Києвом, не поступатиметься американському.

Принаймні, сподіватися на це дозволяють слова прем’єр-міністра України Дениса Шмигаля, сказані під час засідання уряду:

«Створення такого кладовища має дуже велике значення для нашої країни. Ми завжди будемо пам’ятати тих, хто віддав життя за Україну у війні за нашу свободу та незалежність».

Наразі з державного бюджету на створення цього мемо­ріального кладовища у Гат­ненсь­кій громаді Фастівського району Київської області виділили 515 мільйонів гривень.

І навряд чи хтось в Україні засумнівається, що ці кошти ідуть за призначенням зараз, під час жорстокої безпричинної війни, дорогу якій перегородили кращі з кращих: наші Герої, перед якими ми завжди будемо залишатися в боргу.

Анатолій Жучинський

Кого ховатимуть на Національному військовому меморіальному кладовищі

На Національному військовому меморіальному кладовищі мають право на поховання військовослужбовці, які захищали Україну, ветерани АТО, ООС та інші особи, повідомили у Міністерстві у справах ветеранів.

Вичерпний перелік осіб визначений законом про поховання та похоронну справу.

Зокрема таке право мають: військовослужбовці, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України, повні кавалери ордена Богдана Хмельницького, ордена «За мужність», ордена княгині Ольги, які брали участь у міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки, Герої України, яким з 2014 року вручили орден «Золота Зірка»; ветерани війни.