І не хочу, щоб його відправляли на нуль. Не хочу, щоб він взагалі був військовим. Але знаєте що?
Так ось трапилось, що росія нас не питала, напавши.
І він пішов добровольцем ще тоді, коли не всі розуміли чи росія ворог. І зараз він на нулі майже щодня. Трохи відпочинку – і назад. Нема ким замінювати фізично.
Чи хотіла я цього для нього? Чи хотів він собі такого життя?
Ні.
НІХТО в глибині душі не хоче, щоб його рідні та близькі йшли в пекло війни.
НІХТО не прагне труситись над телефоном, очікуючи такого бажаного плюсика.
НІХТО не мріяв про війну.
Але війни хоче росія. І не зупиниться.
То кому її зупиняти?
Який у нас варіант?
Ви вже думали що обирати, якщо завтра скажуть: або всі воюють або мирний договорняк?
І я впевнена, що більшість би обрала воювати. Але якщо не своїми найближчими людьми. Якщо хтось інший.
І чесно кажучи, я дійсно видихаю, коли моїх виводять на відновлення. Не перестаю допомагати іншим. Але видихаю.
Бо я б теж хотіла чисто по-людськи вберегти своїх, проте 10 крайніх років дружу з найкращими людьми цієї країни, які чинять опір і не зупиняться.
– Андрій, а що ти робитимеш, якщо не буде кому воювати і підпишуть мирняк?
– Піду партизанити. Будеш забезпечувати підпілля?
Посміхаюсь гірко.
Такі як він питають тільки у своєї совісті. І зможуть жити спокійно тільки при одній умові: що війна завершиться.
Перемогою.
Та і ми не зможем інакше.
Ми були змушені зробити такий вибір.
З Вашого дозволу, ще раз попрошу вас підтримати підрозділ мого друга на ремонти автівок, Бахмутський напрямок.
https://send.monobank.ua/jar/f7epap1DL
приват 5168752101662495
посилання для переказів з привату https://www.privat24.ua/send/1b6q4
Бережіть Своїх людей!
