Холодної по-зимовому суботи у сільському клубі, де відбулись збори, було гаряче…
– Близько десяти років тому у нас почало орендувати землі СТОВ «Колос». Орендують більше тисячі гектарів. Більше 1700 пайовиків. Втім, угоди про оренду уклали досить завуальовано. Чітко не прописали, стільки саме коштів мають сплачувати людям. Бо мова йде про виплату або грішми, або сільгосппродукцією від 4 до 12 відсотків з прибутку за кожен гектар, — обурювались активісти та депутати сільської ради Володимир Сичук та Володимир Рекуляк. — Але на практиці вони заклали чотири відсотки. Це близько трьох з половиною тисяч гривень за рік чи кілька мішків зерна. Мізерна сума!
А от у сусідньому із нами Джурині їхній орендар виплачує щороку 4700 гривень за аналогічною угодою! Допомагають на дні народження, поховання, подарунки пайовикам, родинам та дітям до свят. У нас цього немає. Більш того, багатьом людям автоматично продовжили угоду оренди без їхньої участі та підпису. Бо вже сплив термін оренди на десять років. А дехто, навпаки – чекав три роки, коли угоду із ним знову укладуть, хоча вчасно подав до товариства усі документи. А в цей час товариство вільно обробляло землю без жодних зобов’язань!
Звісно, багато пайовиків не захотіли далі підтримувати стосунки із цим товариством та перейшли до сусідів… Але тоді засновник та його адміністратор — керівник сільської філії – із ними розрахувались лише на 40%… А це 300 осіб! Їх «кинули» десь на двісті тонн зерна! А гроші й не порахуєш…
Селяни висловлювали безліч претензій: що за десять років «засновник товариства вперше зустрівся із ними»; запитували, куди ж пішли більше ста машин, комбайнів, ферми колишнього колгоспу… І де ж людські майнові паї?..
– Коли розпаювали наш свинарник, де було тисяча голів свиней, де моя доля? – кричав місцевий Олександр Михайлович… – Мій тато, фронтовик, інвалід війни, все життя в колгоспі пропрацював, семеро дітей – я та шість братів й сестер – там після школи все життя спини гнули… То я що – не заслужив цього?
– Стосовно 40 відсотків виплат тим, хто пішов від нас, це принципово. Бо якщо ви мене не підтримуєте і пішли, чого я маю підтримувати вас! – аргументував, в свою чергу, підприємець Олександр Анатолійович. — Щодо угод, на які ви чекали три роки – це питання не до нас, а до реєстраційної служби…
Після важкої та тривалої дискусії фермер запевнив, що віднині сплачуватиме орендну плату двічі: частину в травні, а іншу вже восени – коли зберуть врожай. Власник та керівник сільської філії пообіцяли громаді, що приймуть усі їхні пропозиції, і щоб ті створили ініціативну групу з мешканців Хоменок задля вирішення спірних моментів. Запевнили, що обов’язково зустрінуться із людьми. Власник товариства теж пообіцяв прокоментувати ситуацію. Щоправда, побачивши фотоапарат, категорично відмовився фотографуватись та швидко втік, не сказавши й слова… Тож чи дійдуть остаточної згоди фермер і селяни — покаже час.
Від редакції. Це лише сота доля звернень вінничан до редакції. Протестні настрої в області наростають. Людей обурює бездоріжжя, безгрошів’я, корупція, відсутність медицини і бездіяльність влади.
І якщо чиновники, як у Шаргородському районі, відбудуться лише тим, що не помічатимуть порушень з боку місцевої влади, то соціальний вибух нам гарантовано. Народ не хоче більше дивитись, як його обкрадають шахраї при посадах.
