Тим більше, що декомунізація стала однією з причин такої жорстокої війни.

Наш Шпиків — центр територіальної громади і тут є що міняти. Це вулиці Ватутіна, Чер­няховського, Чехова… Але Некрасова завдала чи не найбільшого клопоту селищній раді. Тут мешкають С.С. Придатко – депутат сільради, та я, А.В. Коноверська, людина принципова, не байдужа до громадських справ…

Отже Придатко пропонує для вулиці ім’я Степана Бандери, я – по­ета доби «Розстріляного від­родження» Володимира Свід­зінського. Боротьба точилася десь із середини квітня. За вказівкою селищного голови М.М. Кривоцюка я обходила всіх мешканців вулиці, прихопивши із собою три книги: «Володимир Свідзінський. Вибрані твори» (із серії «Розстріляне відродження»), «Поезії» та «Невпізнаний гість». Автором і упорядником їх є професор Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка, доктор філологічних наук Е.С. Соловей (м.Київ).

Люди дізналися, що В.Свід­зінський народився в с. Маянів Подільської губернії Тиврівського повіту (тепер Вінницька обл.), де батько поета о. Євтимій мав тоді парафію. Є свідчення, що о. Євтимій після революції 1917 р. декілька років служив і у церкві Шпикова. Збереглася криниця, з якої, за переказами, брали воду Свід­зінські.

Володимир із родиною навідувався у Шпиків, до батьків. Ходив нашими стежками та дихав нашим повітрям…

У 1941 р. В.Свідзінського разом з іншими «ворогами народу» заарештували і у покинутому хліві, обливши бензином, спалили живцем. Страту виконали за наказом НКВС.

Після мого опитування всі 100% мешканців вулиці поставили свій підпис за В.Свід­зінського. Не знаю, скільки підписів «зібрав» тоді мій опонент. Але шпиківським керманичам щось не сподобалося. Ми пішли по другому колу. І знову результати були на користь Свідзінського.

29.04 мене запросили на засідання комісії. До того хтось «викопав» у Інтернеті, що у 1939 р. В.Свідзінський до 60-річчя Сталіна написав вірш «Нищитель рабства…», в якому вихваляв диктатора. Вірш почав «гуляти» по всьому Шпикову!!!

І знову мені довелося захищати честь і гідність спаленого живцем поета. Бо хто ж у ті, радянські, часи не писав оди Сталіну? Писали Тичина, Рильський, Бажан… Здебільшого для того, щоб не бути знищеними. А «Піснею про Сталіна» Рильського розпочинався кожен перший урок у школі. І вони вижили… А В.Свідзінського спалили! Неважко здогадатися, чому…

У 80-90 роках школярі Шпиківської школи листувалися з донькою поета пані Мирославою. Багато чого про батька від неї дізналися. На той час у школі існувало літературно-краєзнавче товариство, кероване учителем-ентузіастом С.Н.Безвер­хнім, потім ним керувала я.

Ми дізналися, що поет щиро любив Україну, мріяв про її гідне місце серед європейських народів. У 2013-2015 роках у школу приїздила Е.С.Соловей (дослідниця життя і творчості В.Свідзінського). Вона повезла до Києва листи пані Мирослави, а школі подарувала оті книги про життя поета та збірки його віршів.

Їх на засідання комісії я також взяла з собою. Депутати мене вислухали, подякували і винесли вердикт: ми не хочемо ні Бандери, ні Свідзінського. Нехай вулиця носить ім’я Українського козацтва.

Одноголосно схвалено нову назву і на сесії селищної ради, яка відбулася 30 квітня.

Я на сесію не пішла (хоч і запрошували), бо зрозуміла, що все даремно: і час, і праця, і думка-згода мешканців вулиці… Все вже давно продумано керівництвом сільради: в жодному разі не називати вулиці уславленими іменами видатних людей. А раптом щось знайдуть в Інтернеті не те про людину… То що? Знову вулицю перейменовувати? — така точка зору голови комісії.

Життєвий шлях, літературна творчість, спадщина митців добре вивчаються, досліджуються, доводяться, перевіряються, обговорюються вченими – літературознавцями, письменниками перед тим, як долучити ту чи іншу особу до жертв епохи «Розстріляного відродження». Іменем В.Свідзін­ського названо вулиці у Харкові, Кам’янці-По­дільському, Він­ниці...

І аж шпиківські депутати знайшли в творчості поета крамолу…

Шкода… Прикро… Не за вулицю… Вулиці Українського козацтва та Степана Бандери будуть у кожному селі та місті. Такі ще існують стереотипи: аби так, як у всіх. Але ж не у всіх громадах жив замордований комуністами український поет… Сумно, прикро, боляче за відомого талановитого земляка. Їх не так багато в нашому краї… І таке враження, наче Володимира Свідзінського спалили знову...

З повагою
Антоніна Коноверська, мешканка вулиці з новою назвою Шпиківської ОТГ

Від редакції. Життя поета дуже тісно пов’язане із Вінниччиною. Тому його іменем можна назвати не лише вулицю у Шпикові. На неї можуть претендувати і Бабчинці (нині Могилів-Подільського району Вінницької області).

Адже на запрошення Подільської земської управи він обстежив регіональний ткацький промисел. Від 1 червня до 15 вересня 1913 року об'їхав 16 населених пунктів Могилівського, Гайсинського, Балтського, Проскурівського, Ямпільського, Ольгопільського, Летичівського та Літинського повітів.

У результаті зібрав відомості про 1607 господарств, які займалися ткацтвом. Нарис Свід­зінського «Ткацький промисел» увійшов до книги «Кустарні промисли Подільської губернії» (1916 р).

Сподіваємось, що у жителів громад, де свого часу працював спалений комуністами поет, знайдуться ініціативні громадяни, які зуміють гідно вшанувати українського митця із когорти «Розстріляного відродження».