У Конституції України чітко виписано, що влада у нас належить народу. Ми живемо в країні народовладдя. І тези, що всяка влада від Бога, не вписуються в наш суспільний договір. Звісно, коли буде сто командирів, порядку не наведеш. Тому носій влади — народ – делегує свої права окремим, найавторитетнішим моральним громадянам. Щоб вони захищали інтереси кожного, дбали про розвиток села, громади, міста, країни. Щоб сформували ефективну економічну та соціальну модель суспільства, патріотичну боєздатну армію та справедливі органи правопорядку.

Тоді громадяни отримують можливість працювати, розвивати свій бізнес, збагачуватись, сплачувати помірні податки, на які і буде утримуватись отой увесь обраний ними владний механізм, який називається державою.

Таким чином обираються Президент, Верховна Рада, міські та селищні голови і обласні та місцеві ради. Ми, громадяни, виборці, доручаємо їм для ефективного управління призначати чиновників, чесно і відкрито ділити бюджет, розпоряджатися комунальним майном і вимагаємо звітувати перед нами за кожну копійку. Коротше кажучи, ми їхні господарі, а вони нам, громаді, служать. Отже всі держслужбовці – народні слуги.

Але за 26 років нашої незалежності народні слуги перетворилися на панів, а виборці, народ, тепер ніби їм прислужує, бо став повністю від них залежний. У 90-х роках підпільні секретарі ЦК, обкомів та райкомів та їхні комсомольські послідовники, які керували Україною, використали радянську законослухняність народу і шахрайські схеми, й перекачали в свої кишені значну частину суспільного продукту. На неймовірно невигідних для громади умовах приватизовувалися стратегічні підприємства, готельні комплекси, кінотеатри, офіси установ. За копійки викуповувалися заводи заради металобрухту і приміщень, котрі згодом стали торговельно-розважальними комплексами.

Так накопичувався первісний капітал. Людей цинічно позбавляли робочих місць та обкрадали за допомогою бандитів і правоохоронної системи, котра сама стала співучасником мегаграбунку країни. Якщо хтось сумнівається в цьому, може для себе поцікавитись, чиї дорогущі хороми першими зводились у «царських селах», на місці присвоєних дитячих таборів відпочинку і т.д. Потім пограбували колгоспи, вкрали у громади ринки, дороговартісну землю навколо великих міст. І в такий спосіб сформувалася каста цинічних ділків з великим «баблом». Вони зробили під себе систему влади, яка й надалі обслуговує їх, а не громаду.

За великі гроші купуються вибори, призначаються міністри, начальники силових структур, судді. Таким чином злодії, рекетири, наперсточники та їхні руки стали недоторканними і недосяжними. Іншими словами, сформувалась українська мафія, олігархат. Тому найавторитетніші та моральні громадяни перед виборами гинуть в автокатастрофах, опиняються в тюрмах чи ховаються за кордоном.

Це те, що проявилося в карикатурних формах при Януковичі й що підняло народ на Революцію гідності, яка змінила деякі фігури на владному Олімпі. Але система не помінялась. Всі ці роки робилась видимість змін, а насправді вдосконалювалась і консервувалась стара система, встановлювалась монополія на владу однією особою. Зрештою, злякана народним невдоволенням система поліцією та нацгвардією відгородилася від носія влади і, як попередня, поставила під Верховною Радою мітингувальників-атовців на коліна. Хоча ті лише вимагали від «слуг народних» виконати дані перед виборами обіцянки – повернути народу механізм контролю за системою. Тобто ухвалити закон про справедливі вибори, імпічмент Президента, відкликання депутата та скасування недоторканності.

Якраз це та палка, яку ми вручаємо політикам та чиновникам, коли делегуємо їм владу. І гарантовано ми повинні мати змогу ту палку у них відібрати, якщо вони недобросовісно виконують свої обов’язки та не реагують на наші правомірні вимоги. Але можновладці добровільно від корита не бажають відступатися.

Тому вже зараз на вимогу народу Верховній Раді потрібно відновити баланс влади, законодавчо забезпечити в Україні можливість цивілізованої зміни і фігур, і системи. Адже злидні та безвихідь створюють агресивне середовище в суспільстві, згуртовують народ на тлі безмірного збагачення «слуг народу». А народних героїв вже вистачає…

Нещодавно наші західні сусіди — словаки — домоглися зміни влади через вбивство журналіста-розслідувача Яна Куцяка. Але для цього на вулиці міст та сіл вийшли сотні тисяч громадян. Ми ж маємо до влади значно більше претензій. То хіба ми гірші від словаків?

До речі, чергове шоу чиновників з пані Савченко відсунуло на десятий план повідомлення, що з 1-го квітня знову на 10 % подорожчав газ для промислових споживачів. Отже знову зросте ціна на продукти, комунальні послуги, електроенергію… Чекатимемо, коли заберуть останнє, чи нарешті всі разом скажемо: «Досить!»

Головний редактор газети «33-й канал»