А ухилянти в Тисі топляться… — про цей та інший випадки розповів «33-му» Валерій Скрипченко — сержант, інструктор відділу рекрутингу та комплектації Вінницького РТЦК та СП (на фото).

— Добровольці закінчились. Наразі увага прикута лише до ухилянтів, які через Тису та Дністер втікають. Водночас у твоїй практиці є кілька унікальних моментів, коли звертались і дівчата-добровольці, і лікар, і село, в якому зібрались усі військово придатні чоловіки та пішли воювати?

— Приклад — завідувач відділення інфекційної реанімації Віктор Шевченко. Чоловіку 58 років, він міг би не піти за віком, також має бронь. Прийшов подавати документи, пройшов ВЛК. Ми його відмовляли, але його фраза: «Що? Уже кацапи закінчились, що ви мене брати не хочете?» — змусила нас відправити його в навчальний центр. У центрі йому відмовили, але це його не зупинило – справжнього патріота й добровольця, тож він поміняв припис і пішов у 59 бригаду, де його як лікаря-фахівця радо прийняли на посаду бойового лікаря. Він не хотів штабної роботи з паперами, а саме прагнув допомагати і бути корисним побратимам.

Ще була двадцятирічна дівчина Вікторія з Яворівського району. Прийшла спочатку у Львівський військкомат, де її не взяли на контрактну службу. Вона поїхала у ще один військкомат, де їй також відмовили через молодий вік. Потім звернулася до нас, ми також намагалися відмовити її від контракту, адже дівчина молода і тендітна. Але вона виявилася впертою: пройшла ВЛК і сказала, що все одно знайде військкомат, який відправить її на війну. Вона також хотіла бути бойовим медиком. Ми пропонували їй піти на діловода чи фінансиста, однак вона спеціально проходила практику в реанімації, щоб звикнути до вигляду крові. А коли ми запитали, яка у неї мотивація, то відповідь приголомшила: «Якщо в сім’ї батько ухилянт, брат — ухиляється, то має хтось бути чоловіком, хто служитиме на передовій і захищатиме Україну. Бо коли програємо, то і батько, і брат стануть убойним м’ясом. Але вже рашистської армії».

А в селі Воловодівка, коли ми приїхали перевіряти облікові картки, староста села розповіла, що в перші дні хлопці, жителі цього села, всі зібралися самостійно, пішли у Гайсинський ТЦК та СП й поїхали на війну. Залишилось кілька чоловіків, обмежено придатних, щоб сторожувати село.

З самого початку була помилка державної агітаційної кампанії, після того як всі 24 лютого пішли воювати за покликом серця — гасло «Вірю в ЗСУ». Його настільки часто повторювали, що чоловіки, які в тилу, самі почали вірити у ЗСУ як у фантастичну силу, яка сама по собі щось робить, а не розуміли, що ЗСУ — це вони самі і вони мають долучитись до лав ЗСУ, ставати їх частиною та боронити державу.

— Як працювати з ухилянтами, які мають дві, три повістки? Чи є в них шанс відси­дітись та дочекатись перемоги?

— Ніхто не пересидить. Ми ще не знаємо, що нас чекає попереду. Я б рекомендував хлопцям, починаючи з 25 років, приходити в рекрутингові центри. Не чекати повістки, не бігати і не ховатися. Підуть служити всі! Але як і ким? Це дуже велике питання. Ми можемо допомогти за вашим фахом обрати посаду у відповідній бригаді. Ви можете отримати відношення і піти служити там, де ви дійсно потрібні.

— Чи не забагато уваги до тих чоловіків, хто тікає за кордон та зраджує фактично Україну?

— Це гидко мені чути, коли дорослі чоловіки тікають. Але рано чи пізно доведеться усім воювати. Держава втратила агітаційний момент, а мала б ще раніше робити наголос на патріотичному вихованні, емоціях людей, а в той момент вона стояла осторонь.

— Коли ти прийшов до війська? Бо кажуть, що ти «штабний».

— 24 числа я був у Вінницькому міському ТЦК та СП. У березні у складі 36 бригади стояв на обороні Миколаївщини, рили там окопи. Далі — звільнення Херсона. Після року активних бойових дій та шпиталю мене направили у Вінницький РТЦК та СП на посаду інструктора.

Тому я та мої побратими будемо і надалі вимогливими, безкомпромісними, але справедливими.

Не хочете ворога зустріти тут і стати свідком вбивств і гвалтувань ваших дружин, дітей, матерів – мобілізуйтеся, щоб зупинити його там, де зараз лінія фронту.

Богдан Ковалій