Після вишколу на полігоні воював на Бахмутському напрямку (Клі­щіївка, Кордюмівка). Бої були дуже важкі, ворог мав чисельну та вогневу перевагу. Накривали підрозділ артою по кілька разів на день, перетворюючи все навколо в суцільні руїни та випалену землю.

Але хлопці тримали оборону. Кілька разів біля Юри розривалися ворожі міни та снаряди, але рятували шанці (польові укріплення). «Обтрусив землю і знову до бою, — розповів Юрій. — На фронті головне тримати стрій і не проявляти слабину. Хлопці в підрозділі всі надійні. Відійшли, лише коли отримали наказ».

На жаль, хороших друзів та побратимів недорахувався боєць. На поповнення підрозділ направили до Одеси. І вже там, як каже сам Троянівський, на рівному місці, отримав важке поранення: «Мені досі незрозуміло, як таке може бути. Там, на передку, під сотнями залпів відбувся лише контузією, а страшне поранення отримав у місті Одеса під час ракетного обстрілу. Пощастило потрапити на лікування до Вінницького військового госпіталю. Змогли до мене навідатись жінка і донька з Городківки.

Потрібні були кошти на дорогі ліки. Родина чим могла допомагала. Але грошей не вистачало. Хлопці між собою говорили, що звертались до голови Вінницької обласної військової адміністрації. Мовляв, він багатьох виручив. Ну, і я звернувся до Борзова. У свої 40 років я ніколи ні в кого нічого не просив, але дуже боліло, і я ризикнув. Можливо, до кінця не вірив, що мене почують, але невдовзі мені на­дійшли від нього необхідні кошти.

Хочу вас попросити від імені поранених бійців, моєї дружини та донечки подякувати Сергію Борзову за матеріальну підтримку. Це допомагає нам швидше одужати, пройти реабілітацію і знову повертатися на військову службу. Не прихильник красивих фраз, але така допомога дійсно мотивує повертатися на фронт і нищити окупантів».

Вислухав
Сергій Годун

Від редакції. Приємно почути, що голова ОВА допоміг пораненому воїну. Але хіба ті, хто ризикує щоденно життям і захищає Україну, мають ходити і просити у інших ліки для того щоб вилікуватись і знову їхати на фронт?.. Хіба вони не мають бути в першу чергу, по цільових програмах, будь-де в Україні забезпечені всіма необхідними ліками? Хіба держава не гарантує їм безкоштовне та якісне медичне забезпечення?