Він казав мені: “Ти у нас ще молода, мамо, дай Бог, що б ти нас до ста років бавила”. А п’ятдесят – це дійсно ще не вік, та от решту життя мені доведеться оплакувати свого сина.

А він був мені більше ніж син, він був молодшим братом, він був моїм другом, порадником і підтримкою. Для матері її діти завжди найкращі, але він був дійсно неймовірною людиною. Мудрий не по роках, самостійний змалечку, ніколи не завдавав клопоту і не створював проблем.

Іноді мене запитують: “Як ти можеш так триматися?”

А я відповідаю:”У мене немає вибору. Я мушу жити далі, заради доньки, заради рідних. І заради нього. Бо хто, як не я, принесе квіти йому на могилу.”

Сьогодні рік як не стало мого синочка, мого Олега Oleh Demikhov . Страшний, важкий рік , рік сліз, відчаю та розпачу. Рік розуміння, що нічого не зміниш, нічого не виправиш.

Люблю тебе, сину. Вічна тобі пам’ять.

Лілія Постернак