Ці квіти присвячую пам‘яті відомого журналіста Володимира Лисенка. До 85-річчя від дня народження.

Посеред нашої буденності ми інший раз забуваємо людей, які на нас так чи інакше впливали, торкнулися до самих глибин нашої підсвідомості. Саме такою людиною для мене став Володимир Григорович Лисенко – друг і приклад на все моє життя. У ньому я відчув щирість та відкритість. Наскільки це безкорислива, чесна, віддана журналістській роботі людина. Він очолював Вінницьку організацію Спілки журналістів України.

Останнім його досягненням  було унікальне видання — «Вінниччина – журналістська», над яким він працював протягом багатьох років. Він був заслуженим журналістом України , але вів себе завжди скромно, без зайвої гордині, наче я його знав з самого раннього дитинства. Він виглядав дуже молодо і я думав, що в нас різниця у віці в якихось кілька років. Він це відчув і почав мені розповідати, як по ньому німці стріляли,а йому було лише чотири роки.

Оце перечитував свої щоденники і натрапив на сумні записи, що 11 червня 2010 року в ніч перед ранком помер Володимир Лисенко, не доживши до свого дня народження вісім днів. Йому виповнилося б – 71 рік. Хай вибачать мені Володимир і його друзі, що я трохи запізнився зі своїм дописом. Володимир вартий того, щоб його згадати.

Федір Панчук