З Дімою ми навчались в одній школі. І тому одразу, як тільки Президент за особливі заслуги перед Україною підполковнику Прикорднних військ із Третього прикордонного загоду вручав Золоту Зірку Героя, звернула увагу, що, тепер уже Новоставецький ліцей написав:
«Ця нагорода більш аніж заслужена. Ви керуєте операціями на лінії фронту. Оберігаєте кордони нашої країни. Впевнені, безпека і захист України для Вас більше, ніж просто робочі завдання. Україна — головна цінність, яку Ви з честю захищаєте».
32-річний підполковник прикордонної служби, Герой України, Дмитро Олексюк служить в загоні, який носить ім’я іншого Героя України, полковника Євгена Пікуса. Вінничанина, який прийняв разом із побратимами бій із диверсійною групою рашистів на Луганщині 10 років тому. Тоді наступ відбили, але в бою загинув Євген із побратимами.
Євген Пікус похований на Алеї слави у Вінниці, увіковічений у бронзі на фасаді рідної школи №30. А його справу продовжив діючий Герой України Дмитро Олексюк.
Ми поспілкувались з мамою Дмитра Розою Петрівною. Вона працює медиком у Теофіпольській лікарні.
— Скажіть, Розо Петрівно, а за що конкретно Ваш Дмитро отримав найвищу нагороду України?
— Не знаю конкретно. Бо з часу війни кожен мій день — це молитва за сина. Я тут живу, працюю, а серце ж там, з ним. Дні і ночі. Бо він — у найгарячіших точках фронту. Бо ж офіцер прикордонної служби Східного підрозділу. І він в числі перших прийняв з побратимами бій з рашистами.
«Для мене це стало сюрпризом. Це нагорода підрозділу, а не моя, це відзнака держави, оцінка діяльності нашої роботи, внеску у перемогу», — коментрує найвищу нагороду держави Дмитро Олексюк.
На жаль, тато Михайло не дожив до того, щоб побачити сина таким Героєм.
Він раптово помер молодим, коли Дмитро лише вступив до омріяної Національної академії державної прикордонної служби у м. Хмельницькому.
Хтось має здійснити подвиг там, де було недопрацювання, а може, навіть зрада до нього. Так кажуть філософи. І історія із Дмитром тому підтвердження. Бо він і його покоління зростало ще в мирній країні, але в час, коли корупція та несправедливість обплутували всю країну.
Гроші замінили цінності для багатьох. І купували навіть у школах, вузах грамоти, медалі, оцінки, наукові звання. І ті ж звання «липових» Героїв. Аж доки ось такі молоді діти України тепер мають ставати справжніми Героями, щоб виправляти помилки попередників.
«Знаєте, Дмитро ріс розумною, вихованою, людяною і дуже працьовитою дитиною. У нас із ним не було жодних проблем. Він сумлінно навчався, був спортивною гордістю школи. В нього був у школі вчитель-наставник — Віктор Шершун. То він вважав його не просто вчителем, а старшим другом», — ділиться мати Героя України Роза Петрівна.
– Але були і перші розчарування. Наприклад, коли побачили в атестаті єдину дев’ятку із української мови. Почали порівнювати… В селі важко щось приховати.
Чесно зізнаюсь, сина дуже надломив факт — одна вчителька пролобіювала замість нашого Діми грамоту по фізкультурі своєму синові. Хоча всі знали, що ця грамота мала бути Дмитрова.
Він прийшов зі школи і весь кипів:
«Мамо, яка ж це несправедливість, я їх ненавиджу, цих фальсифікаторів», – відверто зізнається мати.
І хто не знає – ми довели передвоєнну Україну до того, що тут усе можна було купити і продати.
Ексміністр Луценко навіть озвучив скільки коштував тоді орден деяких передвоєнних «липових» героїв і генеральські погони.
А ось коли війна, виявилось, що ці псевдогерої із купленими зірками працювали проти України.
І наступив час вершити подвиги справжнім Героям. Та виправляти помилки цієї байдужої більшості. Тільки подумайте, нашому землякові — Героєві лише 32 роки!
«Коли Дмитро вступав до Хмельницької прикордонної академії, в нього була така фізична підготовка, що він ті трикілометрові кроси, інші випробування здав найкраще в академії. Був другим серед усіх абітурієнтів.
Зізнаюсь чесно, і нам казали, що це «блатна академія» і за це треба заплатити «таксу» — тоді називали від 7000 до 9000 у.о. Але син пройшов без усяких грошей.
Коли навчався, мені одного разу сказав його командир:
«Ви виростили сина з розумною головою та золотими руками. Він наш помічник на курсі — починаючи від випуску стінгазети і закінчуючи успіхами у навчанні, настановами для однокурсників».
Після закінчення Дмитро отримав направлення до Мілового, що в Луганській області.
Це був міжнародний прикордонний пункт, який проходив по населеному пункту, яке розділяла центральна вулиця. Одна частина була РФ, інша — Україна.
Дмитро став служити там офіцером-прикордонником в 2013-му. А в 2014-му російська навала розпочалась. Там було неспокійно з квітня. Постійно росіяни влаштовували провокації, – розповідає мати.
За Дмитра розповіли і його однокласники.
«Знаєте, ми ж із дитинства з Дмитром дружимо. Ми живемо на одноку кутку Новоставців. То як брати та сестри були. Дмитро з тих, хто завжди захистить, підставить плече. А який він був спортсмен! Рівних йому не було. Бабуся його у іншому селі жила. То Діма їй усе допомагав — із городами, по господарству. І в класі був явним лідером, — ділится його однокласниця Наталя Довжук.
А Микола Сиверський, який сидів із Дмитром за партою з першого класу та дружив, відзначив, що у Дмитра найголовніша риса — надійність.
— Він дуже відповідальна людина. Вірний друг. Завжди був поряд, коли потрібна була його допомога, підтримка і порада. Війна гартує кожного не роками — днями…
Так сталось, що моїми сусідами була родина ще одного Героя, тільки СРСР, Михайла Рябошапки.
Найбільшою його заслугою було те, що він дійшов до Берліна і зберіг життя усім своїм підлеглим воїнам. Хоча його підрозділ і Дніпро форсував, Київ визволяв. А всі знали скільки там бездумні командири поклали своїх солдатів за «хотєлки» Жукова угодити Сталіну. Тому бажаємо Дмитру і кожному командиру, їхнім підлеглим воїнам, усім повернутись додому з Перемогою. Жити довго та щасливо під мирним небом України.
Після реформування прикордонного загону у бригаду «Помста» Дмитро очолив підрозділ «Фенікс».
«Обстановка в нашій зоні відповідальності контрольована. Ворог намагається йти у бік наших позицій. Але ми їх відбиваємо. Завдяки дистанційному мінуванню та діям підрозділу — стуація стабільна» — заявляє командир Дмитро.
«Коли я загину, прошу, не пишіть про дутих героїв», — написав мені з-під Соледара на Донеччині колега-доброволець, журналіст Андрій, що із-за кордону повернувся захищати Україну. У новорічну ніч його не стало.
І тепер за кожну публікацію я наче звітую перед ним. І бажаю Дмитрові здобути із побратимами справедливий мир і Перемогу Україні.
Нехай Мілове, де він розпочинав службу, повернеться з окупації в Україну. А такі, як Дмитро, нехай стануть новими керівниками оновленої незалежної держави Україна.
Запровадять і в армії, і в цивільному житті правила: все має бути справедливим і професійним. Герої — не липовими. А ось такими — справжніми. Оцінки мають ставити за знання, судити — по справедливості. І жити ця країна має нарешті за законом, а не за корупційними відкатами. Зміцнювати обороноздатність, неприступність кордонів. А не розбазарювати та красти все, як це зробили попередники.
Батькам — уклін за такого сина-захисника. Уклін кожній матері, дружині і сину, хто ось так, як описана родина, чекає «з нуля» свого Героя. Вбережи Боже кожного воїна.
Кожну публікацію про Героїв я закінчую крилатим висловом:
«Ми живемо в час героїв, завдяки героям і поряд із героями». І описане — тому підтвердження.
Тетяна РЕДЬКО
Від редакції. Мати Дмитра зізналась, що вона передплачує газету «33-й канал». І від цього стало ще приємніше. Бо за 33 роки існування всі наші підписники стали нам наче рідні. Вдвічі приємніше, що такі споріднені душі виховують ось таких Героїв.
Нагадуємо, що триває підписка на газету «33-й канал» на друге півріччя. Найтиражнішу газету Центру України можна передплатити в кожному селі та місті України. Наш передплатний індекс – 49137. Якщо ви це зробите, ми обіцяємо вам, що її вам доставлять. Ми вміємо захищати права наших передплатників.
Для довідки
Дмитро Олексюк розпочав службу у Луганському загоні з посади старшого інспектора відділу прикордонної служби «Мілове» у 2013 році. Після початку російського вторгнення брав участь в АТО на Сході України. Був начальником відділу прикордонної служби «Золоте».
Після повномасштабного вторгнення брав участь та керував підрозділом прикордонників у боях за Кремінну, Рубіжне, Попасну, Лиман, Святогірськ.
Сформований Дмитром бойовий відділ прикордонної служби з грудня 2022 року працює на Бахмутському напрямку. Підрозділ збив 2 штурмових літаки СУ-25, знищив 34 укриття противника та десятки одиниць озброєння й техніки, сотні окупантів. Реформований підрозділ «Фенікс» бригади «Помста», який очолює Герой України, продовжує працювати на Бахмутському напрямкую. Вважається одним із найефективніших підрозділів Сил оборони України. Щоденно нищить окупантів та їхню техніку.
