Ще до повномасштабної війни Росії проти України активно почала поширюватись думка, що друкові засоби масової інформації вже віджили своє.

Тепер прийшов час блогерів, соціальних мереж, айфонів та айпадів. Мовляв, із цих джерел інформація оперативніша. Спосіб комунікації максимально простий, ресурс на розповсюдження контенту мінімальний. Однак, війна внесла свої корективи у цю суспільну думку.

Соціальні мережі виявилися ще й дуже вразливим засобом комунікації. І навіть небезпечним. І той мінімальний ресурс на оперативний трафік інформації вилився державі у величезні затрати на посилення діяльності кіберполіції, створення додаткових контролюючих структур, на кшталт Центру протидії дезінформації при Раді національної безпеки та оборони України.

Однак, навіть посилений контроль за контентом у соцмережах не виключає значного витоку ІПсО, про що регулярно сповіщають офіційно зареєстровані сайти під рубрикою «Фейк». Втім, гарантії, що ворожий чи шахрайський контент уже не пішов масово в люди, ніхто дати не може.

Більше того, як показала практика, російські кібертерористи навчилися копіювати офіційні сайти, ламати акаунти популярних блогерів і через новостворених інформдвійників доводити до споживача свій фейковий контент. Через такі маніпуляції в соцмережах значна частина користувачів в Україні може ставати жертвами ворожих ІПсО, а, відтак, розчаровуватися у ефективності державної політики, запідозрювати керівництво держави, зокрема і ЗСУ у непрофесійності, корупції та нелегітимності.

Нагадаю нещодавній випадок із хакерською атакою на українські телеканали із структури телемарафону «Єдині новини». Протягом години в українському ефірі транслювалося інтерв’ю американського журналіста Такера Карлсона з ро­сійським президентом Путіним. Звісно, згодом глядачам пояснили, що трапилось. Втім, контент вже став публічним. І в такий спосіб можна подати будь-яку інформацію, в тому числі і заклики до антидержавних заходів. Ми не застраховані від по­дібних ворожих ІПсО. Що, власне, і робиться на багатьох телеграм-каналах.

Ще один вразливий момент для електронних ЗМІ — це стан вітчизняної енергетики. Наразі вже існує значний дефіцит потужності в електромережі. І невідомо з чим ми увійдемо в зиму, якщо не припинятимуться ворожі повітряні удари по об’єктах генерації.

Натомість друковані ЗМІ, які нещодавно пройшли перереєстрацію у Нацраді з питань телебачення та радіомовлення, залишаються стабільним джерелом відповідального контенту. Громадсько-політичні українські газети, яким вдалось вистояти без фінансових вливань та кредитних запозичень, вже тільки цим довели свою популярність серед читачів. Та продемонстрували довіру населення саме до цих засобів масової інформації.

В Україні, на Вінниччині, Хмельниччині, інших областях, таким друкованим виданням залишається громадсько-політичний тижневик «33-й канал». Це одне із небагатьох видань, якому довіряє 82% читачів. Газета існує в рамках правового поля щодо українського інформаційного простору. Подає об’єк­тивну та незаангажовану інформацію, зосереджуючи увагу суспільства на військовій тематиці, боротьбі з корупцією, побудові громадянського сус­пільства, процесах євроінтеграції та взаємодії з НАТО.

При цьому подаються різні точки зору з метою всебічного висвітлення теми та забезпечення свободи слова для всіх учасників дискусії. Найважливішою умовою у формуванні контенту для журналістів газети залишається усвідомлення відповідальності за дезінформацію, прописану українським медійним законодавством.

Буквально, газета несе юридичну та громадянську відповідальність за кожну поширену інформацію. І доносить її до жителя найвіддаленішого села в області та України. Особливо це важливо для старшого покоління читачів, які не користуються гаджетами.

З точки зору географічного розташування, наприклад, прикордонна Вінниччина, має особливості, котрі напряму торкаються інформаційної безпеки. Йдеться про кордон з невизнаною Придністровською Респуб­лікою, яка зараз знаходиться під впливом кремлівського режиму. В силу складного рельєфу місцевості у південних районах області відчувається домінування сигналу придністровських радіостанцій.

В умовах військового стану цим завжди може скористатися російська пропаганда. На противагу їй мають стати українські друковані ЗМІ. Тому збереження  одного із найпопулярніших в Україні друкованого медіа, газети «33-й канал», який співпрацює з органами державної влади, подаючи об’єктивну інформацію жителям вказаних населених пунктів, має розглядатися керівництвом країни, як питання національної безпеки.

Тижневик «33-й канал» не належить жодній впливовій фінансово-промисловій групі, не обслуговує жодну політичну партію в Україні. Кінцеві бенефіціари видання є творчими працівниками редакції, профе­сійними журналістами, котрі з перших років незалежності формували в Україні цивілізований інформаційний простір на засадах демократії та свободи слова.

На сьогодні на ринку друкованих ЗМІ в Україні залишилось не так багато видань. З початку повномасштабного вторгнення Росії кількість газет скоротилася майже в три рази. Не витримали збільшеного фінансового навантаження, спричиненого інфляцією, не лише район­ні чи місцеві газети. Закрилися відомі республіканські друковані видання. І майже всі українські олі­гархи позакривали свої медіахолдинги через збитковість.

Ситуація ускладнилася, зокрема і тим, що в Україні взагалі відсутнє виробництво витратних матеріалів для полі­графії. Не залишилось жодного виробника газетного паперу, так і не налагоджено випуск поліграфічних форм, друкарських фарб, гумуючих та інших речових.

І якщо до здорожчання витратних матеріалів додати ще й підвищену вартість обслуговування імпортної поліграфічної техніки, то не важко спрогнозувати недалеку перспективу і тієї незначної кількості друкованих ЗМІ, які ще намагаються втриматись на ринку. Через війну значно скоротилася купівельна спроможність населення. А внутрішні фінансові можливості редакцій вичерпуються.

Якщо проаналізувати сьогоднішній урізаний ринок друкованих ЗМІ, то вижити зможуть лише небагаточисельні видання із виключно розважальним контентом про чудовиська, прибульців, чорну магію та гадання на картах Таро.

Без серйозної державної під­тримки незалежних громадсько-політичних видань, котрі подають соціально важливу об’єктивну інформацію, їх виживання в умовах війни буде неможливим. Просимо звернути на це увагу владу та нардепів. Підтримати – всіх небайдужих людей.

Анатолій Жучинський,
головний редактор газети «33-й канал»