Від редакції. Просимо представників громад надсилати до редакції для публікації розповіді про загиблих Героїв-земляків із фото за адресою gazeta@33kanal.com

Вони наші біль і гордість! Вінниччина прощається із загиблими на цьому тижні Героями

У Козятині жалоба

Ігор Мальчевський народився в місті Нововолинськ Волинської області. Там навчався в школі, вступив до Нововолинського електромеханічного технікуму, далі — в Тернопільську академію народного господарства, де він здобув спеціальність «облік і аудит». Працював за фахом. Одружився. Виховував обох своїх синів – Романа та Віталія порядними, чесними та відповідальними людьми.

Згодом переїхав у Козятин та почав працювати в Комунальному підприємстві «Центр первинної медико – санітарної допомоги Самгородоцької сільської ради».

Коли розпочалось повномасштабне вторгнення, Ігор Прокопійович та його обидва сини, з величезною любов’ю до своєї землі, почали проситися на фронт.

В березні 2023 року Ігор був призваний до лав Збройних сил України. А з 18-го на 19-те лютого 2024 року, виконуючи бойовий наказ командира військової частини А1556 щодо переходу до оборони в смузі з розмежувальними лініями в районі околиць та самому населеному пункті Роботине Пологівського району Запорізької області, солдат, навідник 2-го гірськоштурмового відділення 3-го гірськоштурмового взводу, 6-го гірськоштурмового батальйону Мальчевський Ігор Прокопійович визнаний безвісти зниклим.

Ігор Мальчевський похований на міському цвинтарі на Алеї слави у Козятині.

Рани непоправної втрати не загояться, але жертва ціною в життя не буде марною

Коротким, але героїчним та світлим було життя Андрія Каракоя, 10 червня 1981 року народження, жителя с.Білоусівка Тульчинської громади.

Він, як і решта українців, жив своїм життям, будував плани, мріяв. Проте повномасштабне вторгнення змінило його долю. Одягнувши однострій, 29 грудня 2022 року став на захист Батьківщини.

Солдат Андрій Каракой служив навідником 3 механізованого відділення механізованого батальйону.

Під час виконання бойового завдання, мужньо виконавши військовий обов’язок, 19 грудня 2023 року в районі населеного пункту Роботине Пологівського району Запорізької області наш Герой-захисник загинув.

Він був надзвичайно працьовитим, добрим, людяним, щирим, як справжній патріот, вірив у Перемогу України та до останнього свого подиху робив все для її наближення.

Довгою на уквітчаною квітами з державними прапорами буде дорога Андрія Васильовича на малу батьківщину. Живим коридором зустрічатимемо Героя-захисника, щоб провести до місця вічного спочинку.

Тульчинщина у жалобі.

Ти далеко. Вже десь в висоті

Добрим воїном будеш у Бога.

Вічна слава, юначе, тобі!

Жаль, коротка життєва дорога.

Шпиківщина втратила ще одного захисника.

Шевчук Максим Олександрович, 10 травня 2001 року народження, житель смт Шпиків, віддав життя за Україну.

16 червня під час артилерійського обстрілу та бойових дій поблизу населеного пункту Новоселівське Сватівського району Луганської області наш Герой-захисник прийняв свій останній бій.

Горе у кожній громаді

9 липня Хмільник на колінах зустрів Тараса Пасинюка, який назавжди повернувся до свого рідного дому в село Кропивна, Уланівська територіальна громада, «на щиті». Уся громада у чорному смутку.

Липовець на колінах. У бою з ворогом загинув Дмитро Музика — гідний син Липовецької громади, мешканець с. Попівка. Йому навіки 31. Свій останній бій прийняв поблизу населеного пункту Красногорівка Покровського району на Донеччині.

Народився у с. Ковалівка на Миколаївщині 30.06.1993 року. У дворічному віці разом із мамою переїхав до с. Попівка Липовецького району. В цьому селі пройшло його дитинство — пішов у сільський садочок, згодом до школи. Обрав собі робітничу професію тракториста-машиніста і закінчив Вороновицьке професійно-технічне училище.

Трудову діяльність розпочав у Бершадському районі, згодом повернувся у рідне село і працював у місцевому господарстві, по тому у ПрАТ «Зернопродукт МХП».

- Наш земляк ще у 2017 році добровольцем став на захист України, — зазначив міський голова Віктор Бичков. — У зоні АТО в окопах, жорстоких боях і втратах пройшли три роки його молодого життя. У липні 2020 року був демобілізований. За мужність і героїзм, проявлені в боях, був відзначений нагородами, серед яких медаль «Ветеран війни».

Після повернення до мирного життя працював на будівельних роботах у Чехії, хотів підтримати сім'ю.

Коли ворог розпочав широкомасштабне вторгнення, повернувся в Україну і знову добровольцем з'явився до ТЦК.

У складі 59 ОМБр ім. Якова Гандзюка воював за Україну у найгарячіших точках: Херсон, Бахмут, Авдіївка... Ми, не буваючи там, можемо собі уявити, що він переніс.

Працелюб, відповідальний, чесний, справжній друг, привітний і завжди усміхнений, повний сил і енергії, мужній і незламний… Таким Дмитро закарбувався у пам’яті односельчан і побратимів. Мав наснагу, сили переборювати життєві труднощі.

Коли рік тому ворог розбив позиції, перемістився разом із побратимами до найближчого населеного пункту і оселився у будинку майбутньої дружини. Там познайомився із дівчиною, створив сім'ю. Спільно мріяли про дітей. На жаль, жорстока війна перекреслила їх плани.

У ніч на 2 липня головний сержант — командир машини взводу спостереження розвідувальної роти 59-ої окремої мотопіхотної бригади імені Якова Гандзюка Дмитро Музика прийняв останній бій…

Вінниця попрощалася із найкращими синами

Сергій Снітковський долучився до Збройних сил України минулоріч. Воював у складі 82-ї окремої десантно-штурмової бригади. Виконував зокрема військові завдання на Запорізькому напрямку, а останніми місяцями тримав оборону поблизу міста Вовчанськ Чугуївського району Харківської області. Був водієм бойової машини та механіком. Вважав себе щасливчиком, адже навіть коли вороги підбили його «Страйкер», відбувся лише легкою контузією. Втім, наслідки пережитого далися взнаки пізніше. Серце воїна зупинилося 4 липня, у перший день нетривалої відпустки у рідному місті. Йому було лише 37 років…

Вінницька громада проводжає у вічність оборонця України Олександра Денисова

8 липня Вінницька громада прощається з Олександром Денисовим – Захисником, який боронив Україну з самого початку повномасштабного вторгнення. Свою останню битву він прийняв під селищем Першотравневе Харківської області. Олександру навіки лишилося 36 років…

Олександр Денисов служив у Третій окремій танковій Залізній бригаді. У 2022 році брав участь у боях на Київщині. Згодом – служив у Харківській області.

Пройшов навчання на військового медика, також ходив у бойові виходи. Під час повернення з позиції Олександр загинув. Це сталося 1 липня 2024 року.

Ще двоє вінничан пішли у вічність…

Анатолій Нестеренко та Сергій Сокор були багатодітними батьками. Чоловіки обороняли Батьківщину від початку повномасштабного російського вторгнення та віддали за неї свої життя. Вічним пристанищем для обох стане Алея слави Сабарівського кладовища.

Батько чотирьох дітей Анатолій Нестеренко добровільно пішов на фронт. Воював у лавах 66-ї окремої механізованої бригади імені князя Мстислава Хороброго. Загинув поблизу міста Мар’їнка Покровського району Донецької області 16 серпня 2022 року. Воїну навічно залишилося 39 років.

Підполковник поліції Сергій Сокор до повномасштабного вторгнення пройшов кілька ротацій у зоні бойових дій АТО/ООС. Був і серед тих, хто першим зустрів ворожу навалу. Виконував військові завдання у найважчий період великої війни. Був командиром взводу у 120-й окремій бригаді територіальної оборони. На жаль, бойовий шлях Сергія обірвався 11 травня. У цей день він отримав важке вогнепальне поранення, що виявилося несумісним із життям. Серце воїна зупинилося 4 липня. Йому було лише 49 років.

Олександр Кривенченко боронив Батьківщину на Донеччині

Олександр Кривенченко (позивний Петрович) став на захист України минулого року. Проходив військовий вишкіл у Великобританії — воював у десантно-штурмовій бригаді. Брав участь у протистоянні ворогу на Донеччині: під Часовим Яром та Бахмутом, де отримав своє перше поранення.

Відновивши здоров'я, він швидко повернувся у стрій. Служив у лавах 105-ї окремої бригади територіальної оборони ЗСУ. Черговим його випробуванням стала Красногорівка. Під час виконання одного з військових завдань оборонець знову дістав поранення, до побратимів повернувся після лікування та тут же прийняв свій останній бій. Серце воїна зупинилося 3 липня. Йому було лише 41.

Гайсинський район попрощався з двома полеглими земляками-захисниками

У Ладижині – з солдатом Павлом Вечерком.

В Кібличі – з солдатом Сергієм Борщем.

Павло Степанович народився 26 лютого 1988 року в смт Лиманське Одеської області.

Працював на Ладижинському заводі силікатної цегли, згодом в ПрАТ «Зернопродукт МХП», пройшов кар'єрний шлях від тракториста до інженера-механіка.

Був на посаді водія-електрика взводу штабних машин роти управління.

З 11 травня 2024 року вважався зниклим безвісти за особливих обставин на тимчасово непідконтрольній Україні території. Пізніше стало відомо, що Павло загинув 11 травня 2024 року в районі населеного пункту Георгіївка Донецької області внаслідок артилерійського обстрілу. Поховали героя в Заозерному.

А Сергій Борщ народився 6 листопада 1992 року.

Батьки отримали офіційне сповіщення про те, що після проведення обміну тіл загиблих військовослужбовців з державою-агресором — російською федерацією було встановлено по тесту ДНК, що військовослужбовець в/ ч А1910, солдат Сергій Борщ, який вже майже рік як вважався зниклим безвісти, загинув 12.07. 2023 року під час виконання військового обов'язку поблизу міста Кремінна Сєверодонецького району Луганської області внаслідок ворожого мінометного обстрілу під час штурму окопів противника.

Рік родина плекала надію, що їхній син живий.

Батьки залишилися без сина, сестра — без брата, а донечка Євгенія — без татуся...

Редакція газети висловлює щирі співчуття рідним загиблих героїв... Вічна слава і вічна пам’ять...

Сторінку підготувала Людмила ПОЛІЩУК