Рік тому всі 27 розвідників 120-ї бригади дивом вийшли із Бахмута живими… Були поранені, контужені, але всі живі… За це жорстке відрядження в обійми смерті всіх військовослужбовців подали на нагороди…
Їх отримали не всі. Так буває…
Доброволець Дмитро Калита із позивним Князь удостоєний Золотого Хреста, яким тепер пишається вся його родина.
– Я знав, що це «золото» рано чи пізно отримаю. Образливо, що відзнаки не отримали всі… Бо звідти було вкрай важко вийти. Адже від Бахмута у червні минулого року залишався лише клаптик міста, вщент побиті дачі, де бої тривали на відстані 20 метрів.., — розповів Дмитро. – Звісно, там, у Бахмуті, про нагороди не думалось… Нас врятувала Боже провидіння, удача і досвід. Ну і, звісно, наші бойові побратими.
Але, завдячуючи хлопцям із 214-го підрозділу, ми воювали за профілем як оператори дронів із їхнім РВП… Після спільних виходів «на нуль» нас запрошували в 214-й, але ми залишились у своїй вінницькій команді… Відтоді наша дружба та бойове побратимство ще міцніші. І, звісно, щодня думав про свою родину і батьків. Нині я у відпустці та насолоджуюсь кожним днем у рідній Вінниці.
– Як ти став пілотом дронів, адже на початку Великої війни дронів у нас не було?
– Війна вимагає нових підходів для битви і для Перемоги… Вперше взяв пульт в Ладижині, де ми тоді проходили бойове залагодження влітку 22-го року. Потім з’явились «Мавіки», перший досвід вильотів на кордоні із Придністров’ям… Щоденні тренування та освоєння нової техніки, купівля за власні та волонтерські кошти антен та іншого обладнання… Так ми підсвідомо готувались до свого Бахмута… І вже на полі бою було зрозуміло, що ми готові і всі наші навчання не були марними.
– Ти відчуваєш себе Героєм?
– Ні, я просто роблю свою роботу в ЗСУ — палю ворогів, які вдерлися на нашу землю.
– А ухилянти тебе не дратують під час відпустки?
– Серед знайомих дійсно багато таких… Все, що вони мені пробують розказати, це як тікати від ТЦК і чому вони досі не в армії… Скажу чесно, я з такими людьми намагаюсь не спілкуватися. Бо спільних тем у нас нуль… І досить образливо, що одні вже 2,5 року не вилазять із окопів, а хтось не може зібрати свою мужність в кулак і піти до війська.
- Ти їздив у відпустку до родини в Німеччину? ЗСУ дає можливість подорожувати не лише по Донбасу?
- Так, я був у своїх в Німеччині... Нині вони приїхали до Вінниці, бо скучили за рідним містом. Тому нічого не планую на ці дні — повністю пірнаю в обійми рідних і просто живу... До війни я 7 років працював психилогом, був підприємцем, із 2018-го записався в резервісти і одним із перших прийшов у 120-у бригаду. 24-го лютого ми разом записались в рідну Тероборону. І я вірю, що наші дрони здобудуть Перемогу і ми на них ще політаємо над всіма красотами нашого Поділля... Дякую всім, хто був зі мною поруч всі ці дні та роки. Служу Українському народові!
Богдан Ковалій
