Від вибухів на Калинівському арсеналі постраждала не лише Павлівка. Чому забули про Медвідку?

6 квітня у центрі Медвідки Вінницького району було багатолюдно.

Жителі села, яке всього за три кілометри від Калинівського арсеналу, скаржились на затримку робіт з ліквідації вибухів боєприпасів, на неякісні ремонти за бюджетні кошти та затягування виплат тим, хто зробив усі роботи за власний кошт. Крім того, люди вимагають зібрати схід громади та почути від влади відповіді на їхні наболілі питання.

– Нам боляче, що скрізь лише й мова про Павлівку, де уже виконані майже всі роботи, людям виплачують кошти, до них приїздять чиновники, міністри… А до нас — жодної душі. Мабуть, бояться, бо в нас дорога до села від траси наче після бомбардування. А після вибухів танками її ще гірше розбили, — кажуть селяни. — У селі важко знайти хату, яка вціліла. Після трагедії на складах минуло вже півроку. І якщо спочатку в нашому селі бачили ремонтні бригади, то цьогоріч їх ще не було. На другий день після вибухів селом ходили депутати. Пофотографували шифер та вікна — і все. Коли ж ми потім залізли на горища, то мову відняло — повсюди тріщини. Звернулись до райадміністрації, але там відповіли, що виходять із тих актів, які склали депутати. Це несправедливо, бо будинки повинні оглядати фахівці і вже тоді складати кошторис витрат. Більше того, деяким нашим односельчанам відбудували хати, хоча вони були обкладені лише кілками. Іншим зробили гарний ремонт, поставили броньовані двері. Ще й групу інвалідності дали та звання учасників бойових дій! То тепер вони ходять і з нас сміються зі словами: «Треба знати, кому давати». Ми маємо тріщини у хатах, неякісні ремонти та море боргів, бо за свої кошти все робили… У нас розірвало груби, обкладені недешевою плиткою. Тепер і палити нема як… Одна жінка взагалі до Нового року без вікон сиділа. Поставили лиш 18 січня. До того плівкою були залатані. Більшості з нас дали 7 тисяч на нові будинки площею 100-120 квадратних метрів. Хіба можна за ці кошти зробити ремонт?

…89-річна Надія Євтівна, що мешкає по вулиці Золотій, учасник війни. У ніч вибухів разом із сином були вдома. Із їхнього будинку, який звели у 60-х роках, позлітав шифер, пошкодило вікна. Стіни, як зовнішні, так і внутрішні, мають тріщини. За словами родини, їм дали сім листків шиферу, два мішки цементу та мішок шпаклівки.

Сусідка пенсіонерки Ганна Ратушняк теж у розпачі. Вона мешкає сама, то ж весь тягар наслідків вибухів взяла на себе.

– Усередині мого будинку тріщини, вікна вилетіли. Мусила купувати шпаклівку. Хата моя висока, то я трактор наймала, аби шифер поклали, — каже бабуся. — Матеріали дали у сільраді, а ось робітникам платила свої гроші. Тепер з мене вимагають чеки за оплату робочим. А де ж їх взяти? Та й збитки мені досі не відшкодували.

– З будинку мами зірвало 5 листків шиферу, на горищі пошкоджений лежак, на веранді вибито два вікна, а всередині з двох боків був зірваний пластик на стелі, – каже Юлія Нікітюк. – Всередині в хліві та літній кухні впала стеля. Стіни потріскались, груба завалилась. Важко сказати, у скільки це обійдеться. Бо одна груба вартує близько 5 тисяч. Від держави ми дочекались 10 листків шиферу, два вікна поставили, хоча відкоси сама робила, мішок шпаклівки та три мішки цементу. Бригаду не давали. Тому брат сам приїжджав із Білорусі та штукатурив, ремонтував.

Веде до свого будинку і Віра Василівна Гандзюк. Показує теплицю, в якій через вибухи повилітало скло. Отвори прикрили шифером, та нині там готують їжу для худоби. За словами жінки, чиновники їй заявили, що теплиці будуть робити в останню чергу. Але із будинком теж у мешканки Медвідки чимало проблем. Бо він, як і більшість, покрився тріщинами, у деякі можна засунути навіть руку.

– У літній кухні повилітали вікна із рамами. Самостійно встановили старі, які були у господарстві. Скло дала держава. А нові вікна на будинку вже у тріщинах, бо ж досі підривають небезпечні боєприпаси… Хто відшкодує збитки — не знаю.

А ось дім Світлани Комарніцької на Шевченка тепер аварійний. Тут досі немає шиферу, його взагалі затопило.

– Добре, що стовп замінили, бо і він впав би на дім. Балки ми самі підперли. В даний час я тут не проживаю, живу біля свекрухи у «врем’янці». Але тут прописані дві дочки, внучка та я. Чому мені ніхто не допомагає? Обіцяли ж золоті гори… Тепер кажуть, що бюджет вичерпаний. Та й продати цю хату я теж не зможу, бо кому вона у такому стані потрібна?

Ось як прокоментував ситуацію заступник голови Вінницької районної державної адміністрації Олег Бегус.

– Зі свого боку ми робимо все, що повинні. Але хотілось би підтримки та розуміння з боку людей. Адже найлегше критикувати, а не допомагати. Після вибухів представники сільської ради у Медвідці обходили будинки та дивились, що там пошкоджено. Відповідно складали акти, на яких розписувались люди. Потім ці акти обстеження передали спеціалізованим організаціям, які мають відповідну ліцензію. Вони зробили дефектні акти та оцінили збитки. І вже відповідно до них були проведені аварійно-відновлювальні роботи відповідно тих кошторисів та у їх межах. Але тут спрацював людський фактор.

Щодо матеріальних відшкодувань, то у нас є програма, затверджена рішенням районної сесії. Порядок такий: люди дають підтверджуючі документи про купівлю тих чи інших матеріалів. Але кошти віддаємо у межах того кошторису, який перевіряли фахівці трьох міністерств та давали витрати, які ми можемо фінансувати. На даний час у селі працює одна спеціалізована бригада. Якщо вона дасть у кінці висновок, що це через вибухи, відповідно буде складений кошторис та проведено ремонт. Але всі витрати будуть ще й перевірятись технаглядом. Щодо сходу села, то він буде найближчим часом, і я буду присутній. Ми готові вислухати громаду та відповісти на всі запитання.

Віталіна Трудько
Фото Олексія Бойка