Між цими фото п’ять місяців боротьби за віру

Зарванецька православна громада перейшла до ПЦУ

У зарванецькому храмі великомучениці Параскеви нарешті моляться українською. Ця історія тривала 5 місяців. 10 березня православні віруючі Зарванецької громади Вінницького району вперше зібралися, щоб провести богослужіння державною мовою. Сподівалися, що це відбудеться в храмі, але прихильники Московського патріархату щільно заповнили церкву і навіть не хотіли говорити про якийсь компроміс стосовно використання її обома громадами.

Настоятель храму отець Володимир покликав великий загін поліції, побоюючись, що громада ПЦУ силоміць захопить культову споруду. Так він розповів під час інтерв’ю. Тож молилися того дня зарванецькі віруючі православної церкви українською просто неба. А очолив службу біля церкви архімандрит Свято-Преображенського собору Він­ниці, настоятель Іванівського чоловічого монастиря Софроній.

Бо в храмі в цей час отець Володимир про­вадив службу для парафіян УПЦ, філії московської цер­кви. Він ще тоді повідомив, що уся ця по­ліцей­ська пересторога з боку от­ця Володимира виглядає дивною, бо вірні Православної Церкви України засуджують насильницькі методи врегулювання релігійних питань:

– До нашої єпархії звернулися православні віруючі місцевої громади після того, як почули відмову місцевого священника УПЦ перейти з громадою до Помісної української церкви.

Це значно більша частина вірян Зарванців, ніж симпатиків УПЦ, про що засвідчено документально на зборах. Природно, що українські люди прагнуть молитися рідною мовою за Україну, за наше військо, за нашу перемогу. Вони хочуть належати до канонічної української церкви, визнаної Вселенським Патріархом та світовим православ’ям, якою наразі є ПЦУ.

Люди ж розуміють, що підпорядковуватись ворожій церкві, яка благословляє російське загарбницьке військо на вбивство їхніх синів, дочок, чоловіків та знищення нашої країни — це не по-Божому. Пригадайте, скільки московських агентів, шпигунів та найманців ФСБ вже викрили українські спецслужби серед священників УПЦ МП...

Тому з благословення митрополита Симеона ми зібралися, щоб звершити першу в громаді колективну молитву українською за Україну, ЗСУ та Божу Благодать і Ангела-Охоронця для кожного нашого Захисника та Захисниці. А також за упокій душі полеглих героїв.

Як і сподівався отець Софроній та учасники того першого весняного богослужіння під церквою Святої великомучениці Праскеви, до ініціативи активістів долучилася абсолютна більшість вірян громади, і виключно законними методами парафія приєдналася до ПЦУ, як це уже зробили православні віруючі сотень парафій на Поділлі.

І, як кажуть люди, справа не в тому, що досі нардепами не приймається закон про заборону московської церки в Україні. А справа в позиції місцевої влади. Там, де промосковські священники діляться пожертвами із місцевими чиновниками та силовиками, там і виникають довгі та болючі процедури переходу парафії до ПЦУ.

І дуже часто підтасовуються рішення зборів громад, заварюються двері до храмів, вивозиться батюшками УПЦ МП церковне майно та вчиняються інші провокації, котрі майже не помічають правоохоронці. Хоча до цих протистоянь промосковські батюшки-ждуни підключають свої «летючі ескадрони істінних» з характерною зовнішністю.

Слава Богу, завдяки мудрості та принциповій позиції депутатів Якушинецької сільської ради на цей раз обійшлося без серйозного конфлікту. А сталося так, як повинно бути в кожному храмі Вінниччини. 12 липня на сесії сільради депутати ухвалили рішення про передачу Зарванецькій релігійній громаді ПЦУ в постійне користування земельної ділянки, на якій розташовано храм.

Настоятелем церкви призначено протоієрея Сергія Ліванчука. Перший молебень українською мовою у церкві с. Зарванці був відправлений 15 липня, в день Хрещення Руси-України, день пам’яті святого рівноапостольного великого князя Володимира та День Української державності. У молитвах в цей день звучали прохання за Україну, за її владу та український народ, за захисників, які боронять рідну землю від російського агресора, а також за полеглих воїнів, які віддали своє життя за незалежність України.

Мені сподобалась думка однієї літньої жінки, яка висловилась стосовно вірян, які відчайдушно тримаються за промосковських священиків і готові пересваритися з односельцями, аби догодити цим поплічникам путіна: «Давайте якось вже думати своїми головами. Церква та сама, образи ті самі, іконостас та все начиння для богослужінь те ж саме. І ще й батюшка молиться зрозумілою нам мовою. Що тут страшного?»

Анатолій Жучинський