Від редакції. Просимо представників громад надсилати до редакції для публікації розповіді про загиблих Героїв-земляків із фото за адресою gazeta@33kanal.com

Вони наші біль і гордість! Вінниччина прощається із загиблими на цьому тижні Героями

На Вінниччині поховали офіцера-прикордонника Олександра Супруна

Старший лейтенант Супрун був начальником прикордонної застави бойового підрозділу 9 загону імені Січових Стрільців. Загинув Герой 29 липня цього року на Харківщині, під час виконання бойового завдання на нульовому рубежі, захищаючи Україну від російських окупантів.

Після навчання майбутній офі­цер проходив службу у Внут­рішніх військах, Національній гвардії, а згодом – у Державній прикордонній службі. Саме тут, у прикордонному відомстві, після проходження відповідного навчання, отримав первинне офіцерське звання.

Повномасштабне вторгнення Росії Олександр зустрів на пів­нічному кордоні. У ніч на 24 лютого 2022 року очолював прикордонні наряди в одному з пунктів пропуску. За лічені хвилини ворожі «гради» підступно, з території білорусі, знесли український пункт пропуску з лиця землі. І лише завдяки професійності офіцера жоден із прикордонників та взаємодіючих служб не постраждав.

Згодом офіцерська доля направила його в бойовий під­розділ 9 прикордонного загону, у складі якого вибув в зону активних бойових дій. Поховали воїна у селищі Погребище Перше, що на Вінниччині.

Поповнюється книга пам’яті Станіслав­чицької громади

Війна забрала життя командира взводу зв’язку військової частини А 7336, молодшого сержанта – Віктора Комісарика, 1986 р.н., жителя с. Кам’яногірка.

2 серпня мужній Захисник прийняв свій останній бій, отримав поранення, несумісні з життям, поблизу н.п. Новосадове Краматорського району Донецької області.

Не всихають сльози у громадах

Іллінеччина в жалобі. 10 липня під час виконання бойового завдання в районі н.п. Глушківка Куп’янського району Харківської області загинув мешканець с. Даньківка, солдат Олег Холодило, 1982 року народження.

Похоронки летять у Тульчинську громаду. Небесне воїнство поповнив Олег Єленич, 5 березня 1992 року народження, житель м.Тульчин.

У 2015 році Олег був мобілізований, проходив військову службу в бригаді морської піхоти, брав участь в бойових діях в зоні АТО. З часом підписавши контракт, проходив військову службу в сухопутних військах.

З початком повномасштабного вторгнення російського агресора, 25 лютого 2022 року разом з братом пішов добровольцем на військову службу в батальйон територіальної оборони. Молодший сержант Єленич О. В. служив бойовим медиком 2 стрілецького взводу 1 стрілецької роти. 20 лютого в районі н.п. Ласточкіно Покровського району Донецької області прийняв свій останній бій. Олег був справжнім воїном, без­страшним і надійним. Рятував життя побратимів, проте, на жаль, своє не вберіг.

Втрата в Город­ків­ській громаді. Легіони Небесного вій­ська поповнив Єв­ген Следь, 19 квітня 1982 року народження, житель с. Гарячківка. Чоловік був призваний на військову службу за призовом під час мобілізації 4 травня 2022 року Тульчинським РТЦК та СП. Старший солдат Следь Є. Г. служив інспектором прикордонної служби.

29 липня життєва зірка Воїна-захисника згасла в Семенівській міській лікарні Новгород-Сіверського району Чернігівської області.

Згорьована Тульчинщина отримала ще одну новину про втрату. До місця вічного спочинку громада провела Олександра Волянського, 20 лютого 1985 року народження. Солдат Волянський О. С. служив радіотелефоністом 3 зенітного кулеметного взводу 1 зенітної кулеметної роти.

Городківська громада знову і знову отримує страшну звістку. Живим коридором, з квітами та державними стягами мешканці Тульчинщини зустріли траурний кортеж із тілом померлого військовослужбовця Олександра Мартинюка. Солдат Мартинюк служив на Харківському напрямку, де разом із побратимами давав відсіч окупанту та боронив суверенітет та цілісність України. 28 липня відбувся його останній бій за Україну.

Жмеринчани у жалобі. 5 серпня Жмеринська міська територіальна громада востаннє зустріла та назавжди провела у вічність патріота та славного сина Жмеринщини та всієї України Романа Радецького.

Роман Радецький з перших днів повномасштабного вторгнення російських військ в Україну став на захист рідної землі, спочатку — до лав місцевої територіальної оборони, а у квітні 2022 року під час звільнення Київщини від окупантів стрілець-санітар Добровольчого батальйону ОУН Роман Радецький уже виносив з поля бою побратимів.

Жмеринчанин брав участь у звільненні Київщини та населених пунктів Запоріжжя, Донеччини, Харківщини та Луганщини, виконував завдання в найгарячіших точках, в тому числі в Бахмуті та Авдіївці.

За виняткові вчинки мужності та героїзму, проявлені при виконанні завдань, та лідерство на полі бою Роман Радецький нагороджений відзнакою «Хрест хоробрих» та орденом «Лицарський хрест». Серце мужнього воїна назавжди зупинилось 24 травня поблизу н. п. Сергіївка на Луганщині.

Понад 2 місяці Романа вважали безвісти зниклим, що давало надію рідним, близьким та друзям, що військовий живий та незабаром дасть про себе знати. Однак страшна війна невблаганна…

Чорна хмара над Барською громадою

3 серпня перестало битись серце оборонця — земляка Артура Пастуха, 1991 р.н., жителя с. Заможне.

Відповідально та відчайдушно виконував військовий обов’язок.

2 серпня, отримавши поранення унаслідок штурмових дій противника в Донецькій області, загинув Сергій Максимчук, 1981 р.н., житель м.Бар.

Клята кривава війна забрала життя нашого Героя, розвідника-навідника 4 групи спеціальної розвідки роти спеціальної розвідки В/ч А1445, старшого солдата Івана Криштофа, 1998 р.н., жителя міста Бара. 29 липня під час виконання завдання з розвідки в результаті ворожого мінометного обстрілу вірний воїн загинув...

«На щиті» додому повернувся і мужній воїн – старший солдат Вадим Шостацький, 1989 р.н., житель станції Бар. Вадим став на захист України у квітні 2022 року.

Легких хмаринок, Воїне, солдате

Родина, Козятинська громада прощалися із Олександром Станішевським. Олександр у мирному житті здобув професію оглядач-ремонтник вагонів та провідник пасажирських вагонів. Працював провідником. 30 травня 2024 року був призваний до лав ЗСУ. Військовий вишкіл проходив в Житомирській області, далі — Краматорськ.

А 30 липня 2024 року, стрі­лець – снайпер 4-го десантно – штурмового батальйону вій­ськової частини А 0284 Станішевський О. Л. в районі н. п. Климентове Охтирського району Сумської області загинув.

Ще один воїн «на щиті» у Козятині. Тут прощалися із Ігорем Джаманом. Ігор служив у Національній гвардії України, брав участь у захисті Гостомеля. Згодом його перевели до військового підрозділу «Червона калина», де він командував взводом і інколи виконував обов'язки командира роти. Його військова кар'єра була відзначена численними героїчними вчинками. Почав війну лейтенантом, потім отримав звання «старший лейтенант». Він тримав оборону у населених пунктах Спірне біля Бахмута, Роботине на Запорізькому напрямку.

Останнім часом перебував у Вовчанську, де й отримав контузію, яка спричинила важкі хвороби. Після тривалого перебування в лікарні, 30 липня командир 2-го взводу оперативного призначення Джаман Ігор Васильович помер.

Вінниця оплакує Героїв

Сергій Хміляр долучився до ЗСУ влітку 2022 року. Захищав Батьківщину у складі 57-ї ОМБ імені кошового отамана Костя Гордієнка. Був навідником танків. Відпрацював безліч ворожих об’єктів на східних напрямках війни. Попри численні контузії, знову й знову повертався у стрій. Воював аж до липня 2024 – допоки вистачало сил. На жаль, зробити це вчергове йому завадило значне погіршення здоров’я.

Попри всі зусилля лікарів серце воїна припинило битися 3 серпня. Йому було лише 53 роки. У чоловіка залишилась дружина та двоє синів…

Павло Михайлов родом з Харківщини. У стрій став за покликом серця. Воював у лавах 141-ї окремої піхотної бригади. Свій останній бій молодий боєць прийняв 29 липня поблизу села Лобкове Василівського району Запорізької області. Йому навічно залишилось 23 роки…

«Рік тому на війні загинув мій старший син, а тепер «на щиті» повернувся і молодшенький із близнюків – Павлик. Він не хотів сидіти вдома, коли його брати воюють. Через юний вік його не брали до війська, але наполегливість та воля взяли своє», – розповідає мати полеглого оборонця Маргарита Валеріївна. Поховали Героїв на Алеї слави.

Максим Бойко у 2018-му пішов на строкову службу, а за рік, щоб залишитись в армії, уклав контракт із ЗСУ. Там і зустрів велике вороже вторгнення.

У складі виїзної групи ППО охороняв небо над Житомирщиною та Чернігівщиною. Згодом – у лавах 71-ї окремої бригади як стрілець-гранатометник, посилював вогневу потужність українського війська на донецькому напрямку. Свій останній бій Максим прийняв 17 липня поблизу села Нетайлове Покровського району. Серце воїна припинило битися у 26 років…

Анатолій Козінський став на захист України цьогоріч. Воював гранатометником у лавах стрі­лецького спеціалізованого батальйону «Шквал». Загинув 29 липня під час виконання бойового завдання в районі селища Желанне Покровського району Донецької області. Воїну навічно залишилося 33 роки…

Олександр Войтович розпочав боротьбу проти окупантів у 2015-му. Спочатку у складі полку «Ягуар», пізніше відомого як 14-та бригада оперативного призначення імені Івана Богуна, а тепер – славнозвісна штурмова бригада НГУ «Червона калина». Під час повномасштабного вторгнення воював у званні штаб-сержанта, був начальником відділення зв’язку ротної групи. За мужність та відвагу, проявлені у боях на донецькому напрямку, був удостоєний медалі Нацгвардії – «За звитягу». На жаль, героїчний шлях воїна обірвався 25 липня поблизу села Роботине. Олександру було лише 37 років…

Старший солдат, стрілець-санітар Володимир Калиновський (Калина) захищав Батьківщину з лютого минулого року. Воював у лавах 21-ї окремої механізованої бригади. Разом із побратимами тримав оборону на Лиманському напрямку. Загинув 26 липня під час виконання бойового завдання в районі села Терни Краматорського району Донецької області. Життя воїна обірвалося у 36 років…

Анатолій Олійник до війська мобілізувався на початку 2023-го. Воював у складі бригади оперативного призначення «Червона калина» Нацгвардії. Був навідником міномета. Брав участь зокрема у жорстокому протистоянні ворогу на Донеччині та у Запорізькій області, де отримав важке поранення. Після реабілітації знову повернувся на фронт. Загинув Анатолій 26 липня біля села Роботине Пологівського району.

Редакція газети висловлює щирі співчуття рідним загиблих героїв... Вічна слава і вічна пам’ять...

Сторінку підготувала Людмила ПОЛІЩУК