Патріотичне завзяття, яке спонукало багатьох піти добровольцями навесні 2022 року, згасло. Солдати в окопах виснажені.

За словами Головкома, формування нових бригад для за­міни фронтовиків, котрі вже по два роки воюють «на передку», та загиблих і поранених іде непросто. З одного боку, зростає невдоволення бійців через вилучення із закону статей про демобілізацію та відкладення цього питання на невизначений строк. Вже є факти дезертирства.

З іншого — через згасле патріотичне завзяття змушені йти на крайнощі Територіальні центри комплектування. Адже з них жорстко вимагають регулярно поповнювати резерви. Очевидно, питання ставиться руба: або ти даєш план, або сам пакуй тривожну валізу і — на передову. Тому почастішали конфлікти із ТЦК практично по всій Україні.

Теперішній стан мобілізації гострі язики вже встигли назвати «бусифікацією», бо часто людей призовного віку просто ловлять на вулиці, пакують в бус і без повідомлення родині везуть на навчальні полігони. Біда ще й в тому, що не всі працівники ТЦК добросовісно виконують свої обов’язки.

Виявляється, що бацила «легких грошей» досі потрапляє в ці структури. Тому за відповідну суму придатні до служби можуть відкупитися і сховатися від війни за кордоном. За даними нардепа Наталухи, зараз поза мобілізаційним процесом знаходиться вже понад 800 тисяч чоловіків віком від 18 до 60 років. І можливий оборот коштів, задіяних у схематозах недобросовісних воєнкомів, щороку перевищує два мільярди доларів. Хтось же їх заробив і продовжує заробляти.

А для плану наразі, часто з порушенням Конституції України, «бусифікуються» всі, хто попадеться. І криві, і сліпі, і горбаті. Навіть ті, що помирають дорогою до військової частини. Бо виявилось, що воєнкоми часом навіть не беруть до уваги висновки ВЛК. Військові з передової кажуть, що таке поповнення їм не потрібне, бо реально воно не придатне для служби.

За таких обставин не потрібні й російські пропагандисти, щоб налаштувати населення країни проти ТЦК та СП. Є про що говорити і вітчизняним ЗМІ. Адже інформаційна тиша навколо цих соціально гострих структур призводить, знову ж таки, на жаль, до формування в їхньому середовищі організованих злочинних груп.

Важко не погодитись зі словами Сирського, що без мобі­лізації неможливо буде створити нові резерви і бригади, які необхідні для протистояння у війні з агресором. Але важливо при цьому не спровокувати потужний соціальний вибух усередині країни. Тому діяльність центрів комплектування має бути максимально прозорою та виключно коректною з точки зору закону.

І ще на рівні керівництва держави варто звернути увагу, як росія розбудовує власні Сухопутні війська. Там вже давно згасло патріотичне завзяття. Там з самого початку мобілізаційною мотивацією для громадян були великі гроші. Для прикладу, за інформацією військового експерта Олега Жданова, зараз жителям Москви та Санкт-Петербурга пропонується від 800 тисяч до 2 мільйонів рублів підйомних за підписання контракту зі збройними силами. І 4 тисячі щомісячної зарплатні. В принципі, це визнана міжнародна практика залучення до війська, коли згасає патріотичне завзяття.

Якщо ситуація на фронті і в бюджеті складається критична, то прийшов час олігархам та всім, хто збагатився на коруп­ційних схемах у цій країні, хто заробляє мільярди доларів на простих українцях, розкошелитись на армію, яка захищає їхні величезні статки.

Подачки у вигляді сотні дронів вже не допоможуть. Потрібне відповідальне фінансування, яке піде на мотивацію військовозобов'язаних не ховатися від мобілізації. Лише так грошові мішки допоможуть вберегти країну, на якій, в разі перемоги, вони дуже скоро відіб'ють свої мільярди.

Хоча добровільно вони навряд чи підуть на такий патріотичний крок. У них саме зараз розігрався фінансовий азарт. Як у заступника міністра енергетики Хейла, впійманого на хабарі у 500 тисяч доларів, чи однієї з постачальниць продуктів для МО, відомої своєю причетністю до автівки з повним багажником готівки (4,7 млн євро).

І зовсім прикрий пасаж із 28 чиновниками Міноборони, високопоставленими посадовцями та постачальниками МО, які вчергове намагалися вкрасти з військового бюджету 1,5 мільяр­да гривень. Про якийсь інший випадок із вкраденими у армії на минулому тижні 135 мільйонами на цьому тлі вже й не хочеться згадувати.

Можна лише уявити, який фінансовий потенціал міг би піти на дуже конкретну мотивацію військовозобов’язаних, якби не ці щоденні астрономічні розкрадання ар­мійських та державних грошей.

І навряд чи доводилось би щодня витягувати із КамАЗів та бусів на кордоні десятки ухилянтів, якби їм запропонували варіанти. І забезпечили на фронті всім необхідним, купленим за ці прикарманені заброньованими мародерами гроші.

До речі, можливо, тоді навіть українці, які проживають за кордоном, будуть зацікавлені долучитися до мобілізації. І взяти участь у війні проти ворога.

Низько схиляємо голови перед всіма українцями, котрі за покликом серця, в пориві щирого патріотичного завзяття з перших днів повномасштабної війни стали до лав Сил оборони і зупинили рашистських нелюдів ціною свого життя. Цей, найбільший скарб України, ми, на жаль, уже втратили.

А щоб остаточно не втратити країну, мають нещадно присікатися будь-які прояви подвійних стандартів, паралельних площин для існування народу та влади. Потрібна негайна реконструкція суспільства і держави. Мають припинитися всі нераціональні виплати з бюджету. Досить вже говорити про скорочення роздутих штатів держ­органів. Треба їх негайно скорочувати. Що це за така розкіш – витрачати під час війни на суддів у відставці 10 мільярдів?

Обмежити себе повинні всі: керівники корпорацій, члени наглядових рад, нардепи, судді, прокурори, віппенсіонери... Чи вони застраховані від рашистської експропріації та мародерства?

Бо коли прийдуть, то заберуть все. І якщо зараз по-жлобськи не поступитись своїми мільйонами на користь солдата, що піде на фронт все це захищати, то можна свою старість зустріти в якомусь си­бірському гулагу на лісозаготівлях. За баланду і черствий хліб. І втекти успішно зможе далеко не кожен. Тому паски затягнути мають всі. Бо війна — це великі втрати і витрати.

Вони не можуть лягати лише на бідних українців, котрі і так уже в пориві патріотичного завзяття втратили дуже багато. Час проявити своє справжнє патріотичне завзяття всім тим, хто на цій країні та на цій війні заробляє величезні гроші.

Звісно, і державі, якщо вона дійсно прагне перемоги в цій страшній війні, пора розбиратися із чиновницьким мародерством за законом військового стану. Бо, виявляється, інакше вони не зрозуміють і не зупиняться.

Анатолій Жучинський,
головний редактор газети «33-й канал»