В основі сценарію — авторська казка Сашка Лірника «Про вдову Ганну Шулячку, Чорного козака і страшне закляття». Події відбуваються в ХVII ст. під Жашковом. Козацька вдова Ганна помічає, що вночі хтось їй допомагає по господарству. Коли підстерегла, побачила козака, вбраного в чорне. Жінка закохалась в нього, але дізналась, що той проклятий сотником, бо заснув на чатах. Тепер лише вночі може вийти зі спільної могили, аби допомогти людям. Якщо запізниться до сходу сонця — залишиться там назавжди. Роль Чорного козака грає капітан сучасного козацького корабля-чайки «Спас» Василь Середенко.

Цікаво, що зйомки фільму проходили у форматі толоки. Одні допомагали коштами, інші — костюмами та іншими речами. А грали у фільмі замість професійних акторів і без гонорарів звичайні люди. Серед них — художник та скульптор із Букатинки Чернівецького району Олексій Альошкін. Він зіграв священика. Зйомки відбулись кілька років тому.

Ідея фільму «Чорний козак» з’явилась у вчителів села Легедзена, що на Черкащині. Це вчитель фізики Микола Кулик, його колега, а тепер вже директор заповідника «Трипілля» Владислав Чабанюк та Ірина Шуст. Разом вони написали сценарій, зібрали знімальну групу з України, Канади, Австралії, Росії та США. Запросили чудові музичні гурти — «Піккардійська терція», «Даха Браха», «Гуляй, народ», «Гайдамаки» та інших співаків. «Чорний козак» — це твір про козака, дівчину, людей, Україну, занурення у світ наших прабабусь. Він обрамлений переживаннями, світ вічної боротьби добра зі злом, кохання із забуттям і смертю. Із автором сценарію Сашком Лірником добре знайомі чернівчани, які були на Південному Бузі на фестивалі «Шешори», — розповідає Олексій Альошкін. — Образи героїв для кіноказки шукали по всій Україні. Потрібно було знайти складні, але одночасно виразні типи та образи. Кандидатом на роль батюшки спочатку планувався колишній ректор Києво-Могилянської академії пан Брюховецький. Серйозний, сучасний, міський інтелектуальний образ. А потрібно було відтворити людину козацької доби 17 ст. Сільського жителя із впливом природи, щоб відчувався на обличчі вплив російських коренів, та ще з гумористичною посмішкою на губах сільського батюшки. Так званого філософа із лукавим вогником в очах. Адже саме в той період Петро І почав нищити українських батюшок і засилати їх у Сибір, а завозити з Росії інших — певної категорії. Церковні книги, які перевидавав та видавав Петро Могила, поступово нищили. Так намагались зламати дух козаків. Але не всі полковники підписали Переяславський договір…Так і запропонували мені роль священика. Якраз тоді в мене була довга борода.

За словами Олексія Альошкіна, зйомки благословив батюшка з церкви, що привезена була із Поділля і встановлена під відкритим небом у Пирогово. Окропив святою водою і побажав зняти чудовий фільм у славу Божу, а нашому земляку, який грав батюшку, — зіграти «доброго» святого отця.

– Пригадую епізод за сценарієм, як до мене, батюшки, прийшла жінка і просила помолитися чи то за здравіє, чи за упокій козака, який пішов на війну, давала мені гроші. Я їх обережно так, пір’ям, у горщик звіяв. Бо ж не можна руками грошей торкатися. А взагалі грати мені дуже сподобалось. Тепер чекаю прем’єри фільму.

Віталіна Володимирова