Вона могла б чесно і прозоро звернутися до РПЦ, з якою має прямий канонічний зв’язок, а також до інших помісних церков із заявою про набуття нового канонічного статусу з метою врегулювати цей статус. Пояснити фізичну неможливість служити в Україні через формальну канонічно-адміністративну підлеглість РПЦ, обґрунтувати необхідність зміни канонічного статусу тим, що належність до певної церковної юрисдикції не є пріоритетним у християнстві.

Пріоритет – це нести євангельську місію без якихось формально-юрисдикційних перешкод, обираючи ту форму своєї організації, яка адекватно підходить для даного часу. Вказати на те, що сама РПЦ так само вчинила, коли вийшла з-під канонічної юрисдикції Константинополя.

Зазначити, що російська церква через її байдужість до інтересів українського народу, благословення війни проти України зазнала в цій країні історичне фіаско без можливості відновити свої позиції. Тому подальша місія УПЦ має відбуватися або самостійно (автокефально), або принаймні в іншій формальній церковній юрисдикції (Константинопольської, Болгарської, Єрусалимської або іншої помісної церкви).

Така б заява зняла з УПЦ всі підозри у нещирості та половинчастості. А зараз виходить, що своїм вірянам, державі і суспільству вона показує статут без згадок РПЦ, при цьому продовжує перебувати в її складі і навіть лояльно ставитись до анексії своїх єпархій.