Їм найважче! Ця війна створила ще одну категорію людей — «безвісти зниклі». І тих, хто чекає на них. Це матері, дружини, діти, родини і друзі цих «безвісти зниклих» воїнів.
Про воїна, який пішов захищати нас і зник на «нулі», найближчі не знають нічого! Якщо від тих, хто в полоні, хоч якісь вісточки — то від цих нічого! Тижні, місяці, роки!
Ви уявляєте, як це — чекати двадцять чотири години на добу рік, два?
Не уявляєте? І не дай Боже кожному таке пережити!
Тому зараз підтримайте їх, не лише в День Захисника, а щоденно!
Я почула їхні розповіді — матерів і дружин. Про ті дні і миті, коли вони востаннє чули їхні голоси чи обіймали! Господи, як же це нестерпно боляче…
І щоб хоч якось втамувати миті цієї пекучої невідомості, вони об’єднались і вийшли до нас.
Свої мрії і надію, свої сокровенні бажання, свою тугу перед невідомістю матері, дружини, діти «безвісти зниклих» передали на фото та картинах. Так утворилась виставка. Вона триватиме у Вінниці місяць у “Скай-парку” на 2-му поверсі. Але ті, що чекають «безвісти зниклих», на жаль, є в кожній громаді, в кожному місті. Їх лише у 120 бригаді більше 100. У країні — десятки тисяч.
Це нестерпно, це нестерпно – ось так чекати тих, де надія на крихітно малий відсоток…
Але вони — матері, дружини, діти – просять у всіх одного: не переконувати їх забути, змиритись і не чекати!
– Ми будемо чекати їх завжди! Чуєте, все життя! — просили вони передати. Господи, допоможи їм дочекатись! Своїх кровинок, своїх половинок, своїх татусів і матерів!
Віри нам! Господи, Ти приходиш на допомогу, коли людина безсила! Ми безсилі перед цією страшною невідомістю!
Тому Твоєї милості благаємо! Допоможи!
Тетяна Редько
Від редакції. У наступних номерах ми розповімо вам про долі цих воїнів та родин. Нічого не забудемо. Ворогам – не пробачимо.
