Серед них Герой України

З полону  повернулися двоє уродженців Вінниччини: Ярослав та Герой України Віктор Івчук. Обидва пройшли через важкі випробування, але тепер знову вдома.

Ось що сказав Зеленський:

“Ще одне повернення наших людей, на яке ми завжди чекаємо й заради яких працюємо.

49 українців і українок удома. Це воїни Збройних сил України, Національної гвардії, Національної поліції, Державної прикордонної служби, а також наші цивільні люди. Зокрема, Леніє Умєрова – дівчина, яку росіяни захопили в заручники, коли вона приїхала піклуватися про хворого батька. Також вдалося звільнити ще частину захисників і захисниць “Азовсталі”. Вдома й Герой України, військовий медик Віктор Івчук”.

41-річний Віктор Івчук — легендарна особистість. Він першим з військових медиків був відзначений орденом «Богдана Хмельницького» III ступеня. Цю нагороду отримав за організацію евакуації поранених під час боїв за Савур-Могилу, що точилися влітку 2014 року між українськими Збройними Силами та проросійськими бойовиками так званої «ДНР». Тоді він служив начальником медичної частини у складі 95-ї окремої десантно-штурмової бригади ЗСУ. Під час одного з боїв Івчук отримав тяжке осколкове поранення правої руки, але, попри це, продовжував рятувати бійців. Відтоді він не відчував трьох пальців на тій руці.

— Навіть не уявляю, як Віктор обходиться у полоні без знеболювальних. Після того поранення він у прямому сенсі жив на них, — зітхає Вікторія. — А там тортури… Хлопці, які були з ним у неволі, розповідали, що в Старому Осколі Бєлгородської області, куди їх перевели після теракту в Оленівці, в’язнів виводили з камер, ставили до стіни, змушували розставляти ноги й били кийками по ногах. Якщо людина падала, її били по голові. Тому всі намагалися встояти, бо удари по голові ще болючіші… Застосовували електрошокери. Не тільки жінок, а й чоловіків ґвалтували…

місяць до повномасштабного вторгнення командування Медичних сил перевело полковника Івчука на посаду начальника Маріупольського госпіталю. Подружжя розуміло, що це призначення — великий ризик, адже «запах війни» витав у повітрі.

Оскільки шпиталь був найближчим до кордону, на нового керівника покладалось завдання підготувати заклад до роботи в умовах воєнних дій, а також скоординувати діяльність міських лікарень, що вони могли за потреби справитися з великою кількістю поранених.

Детальніше про це читайте у середу в газеті «33-й канал».