Між раєм і пеклом, як завше – прірва,
А душа прагне до сакрального тирла,
До місця – де загроз і тривог нема…
Чи доречно, наразі, казати: «Мир вам»?

Всі дороги свідомості розбиті,
Де була об’єктивна реальність – вирва,
На могилах бажань – ще свіжі квіти,
Чи доречно, як завше, казати: «Мир вам»?

Де було серце – червона цеглина,
Камуфляжний піксель – тепер моя шкіра,
І щоранку віра у диво – гине,
Стало, насправді важко казати: «Мир вам».

Ось, коли, прийде пора відродження,
А замість сирени, над рідним краєм,
Звучатиме: «Мир вам», як оголошення.
Тільки тоді відповім: «З миром приймаю».

Юрій Прокопенко