Вона прибула до Вінниці на ярмарок книги.
Сьогодні Люко Дашвар найпопулярніша письменниця України, і її 13 книг вже видано накладом 500 000 примірників. Вона має статус «Золотого автора» «Коронації слова». З Люко Дашвар зустрівся журналіст «33-го».
– Я лише рік як вийшла на зустрічі із читачами ось так — очі в очі. І то тому, що такий воєнний час і хто знає… — ділиться письмениця.
А до цього Люко Дашвар писала і довгий час була загадкою. Популярними і не схожими на інших стали її книги «Село не люди», «Рай. центр», «Молоко з кров’ю», інші. Книги передавались з рук в руки. Ними зачитувалися, і кожен уявляв — яка ж вона, ця загадкова незнайомка? Може, іноземка? Француженка чи італійка?
Розкриваємо секрет. Побачивши у титрах популярних українських фільмів сценариста Ірину Чернову, мало хто здогадувався, що це і є загадкова Люко Дашвар.
До сьогодні Ірина Чернова як сценарист пише сценарії для фільмів під своїм прізвищем. Вона написала більше 20 сценаріїв до серіалів. А ось книги продовжує писати під псевдонімом Люко Дашвар.
– Вона іноземка? Має таких предків?
– Як зізналась Ірина, ні. Книги писати почала завдяки пораді знайомих написати роман і подати його на престижний конкурс «Коронація слова». Там і є така вимога: щоб усі були рівними — потрібно книгу підписати псевдонімом.
І тоді із букв імен чоловіка, дітей, рідних вона склала такий загадковий псавдонім. І він став талісманом. Вона отримала друге місце лауреата «Коронації». І з того часу виступає під таким псевдо.
– Що їй ближче — написання сценаріїв для кіно чи книги?
– Сценарій — це колективна праця. Не завжди кінцевий результат той, що тобі до вподоби.
А книга — це розкіш. Бо тут ти маєш свободу.
– Ви із Херсона, як було прийняти, що його окупували, а потім звільнили?
– Знаєте, я звідти виїхала ще в 1999 році до Києва. Там вже нікого з рідних немає. Тому вважала, що мене нічого там не тримає.
Аж раптом окупація. І у мене в душі все перевернулось. Як це я не зможу там побувати? Відвідати могили рідних? Тому чекала визволення. І дочекалась!
– Звідки ви берете історії для своїх книг? Це реальні герої?
– Так, з життя. Ось, наприклад, роман «Молоко з кров’ю» був написаний під враженнями. Я ж спочатку працювала інженером. Потім захотіла стати журналісткою. І коли працювала в обласній херсонській газеті редактором, то започаткувала там рубрику — розповісти історію, коли людина була абсолютно щасливою. І люди ділились своїми історіями, коли відчували повне щастя, тими, що стали вирішальними в їхньому житті.
І тоді я отримала одного листа від літнього чоловіка. Він описував, як любив одну дівчину. А вона його не дочекалась з армії і вийшла заміж. І ось він, коли повернувся, вирішив купити поряд з її будинком собі. І ось так усе життя він жив і докоряв їй, чого вона вибрала не його. І порівнював себе з її чоловіком. Я просто уявила собі цю шокуючу любов і написала роман про інше фатальне кохання…
Ірина Чернова вразила усіх своєю стриманістю і скромністю. В таких випадках кажуть — поводила себе гідно, але без понтів. Поділилась, що таких не любить і серед своїх колег. Бо часом буває, що людина написала кілька публікацій, а вже вважає себе метром.
– Я не приймаю правил, коли літературу ділять на низькі і високі позиції. Я цього не розумію. Люди, які написали кілька рецензій, стають метрами. Аудиторія — суцільна маса. Це тисячі особистостей. І я пишу те, що думаю, а якщо вони мене розуміють, знають, ми на одній хвилі.
– Чому сільська тематика?
– Я працювала а обласній газеті і їздила в село у відрядження. Тому добре знаю село. Була редактором «Селянської зорі». Але мене одне дивує: хтось вважає, що я написала про село зневажливо. Ні, це не так. Якщо почитаєте мої книги, зрозумієте, що це не так.
– А у вас було фатальне кохання? Як у ваших героїв? Чи інше?
– Ось стоїть мій чоловік. І, ви вважаєте, я буду поряд з ним розповідати про якісь фатальні почуття в моєму житті? — пожартувала письменниця. І додала:
– Напевно, я утримаюсь від відповіді. Скажу одне — мої герої не з мого оточення. Про людей, близьких мені, з мого оточення, я не пишу.
Іще письменниця розповіла, що вона вірить у фатум долі.
– Вперше побувавши у Вінниці, я прощалась з життям. Чому? Було це так: ми відбули захід, сідаю я у машину і ми виїжджаємо на трамвайні колії... І машина глохне... А в цей час на нас мчить трамвай. Дзвенить так, що мені вже у вухах дзвенить, і я прощаюсь із життям, поневолі думаючи: ось він, кінець, тут, у Вінниці... Але трамвай нас тоді дивом не розчавив. Зате вже чекали поліцейські...
Але у пам’яті і приємний випадок, пов’язаний із Вінницею. Коли була зустріч із читачами в Житомирі, то я там зустріла вінничанку, яка заради зустрічі зі мною приїхала туди.
І ще в її житті був приклад. У 1999-му році Ірині Черновій довелось через пограбування редакції газети, яку вона заснувала у Херсоні, і погрози щодо їх журналістської дяльності переїхати до Києва.
І саме тут стала такою популярною письменицею.
Ірина Чернова (Люко Дашвар) народилася 3 жовтня 1957 року в Херсоні. Має дві вищі освіти: закінчила Одеський інститут легкої промисловості (інженер-механік), Академію державного управління при Президентові України (магістр державного управління). Після отримання першої вищої освіти працювала за інженерною спеціальністю.
У журналістиці — з 1986 року. Була головним редактором херсонської молодіжної газети, головою комітету у справах преси та інформації Херсонскої облдержадміністрації. Згодом переїхала із родиною до Києва, де почала працювати головним редактором газети «Селянська зоря». Деякий час була редактором жіночих журналів.
Закінчила курс сценарної майстерності голлівудського професора Річарда Креволіна.
З 2003 року пише сценарії для серіалів та телефільмів (під своїм справжнім ім’ям Ірина Чернова). Написала більше 20 сценарних робіт.
Літературною творчістю займається з 2006 року. Відомою українському читачеві Люко Дашвар стала завдяки своєму першому роману «Село не люди», який був високо оцінений у професійних літературних колах і отримав ІІ премію Міжнародного літературного конкурсу «Коронація слова» у 2007 році, а також нагороду журналу «Друг читача» у 2008 році за найкращий літературний дебют.
У 2008 році Люко Дашвар стала дипломантом «Коронації слова» за другий роман — «Молоко з кров’ю». Також цей твір було визнано переможцем конкурсу «Книга року ВВС — 2008».
У 2009 році в світ вийшла третя книга «РАЙ.центр», яка отримала диплом «Вибір видавців» на конкурсі «Коронація слова — 2009».
Наступні романи Люко Дашвар — «Мати все» (2010), трилогія «Биті є» (2011, 2012), «На запах м’яса» (2013), «Покров» (2015), «Ініціація» (2018). У 2020 році майстриня гостросюжетної прози порадувала читачів черговим романом — «#Галябезголови». Вже під час війни написала і видала детективний роман «Спадок». Він про те, як до вілли українського магната у формі замку, під Києвом приїздять нащадки із росії та України, щоб ділити спадок. Детектив гостросюжетний, фінал – несподіваний. Але Люко Дашвар натякнула, що розгадка його криється на обкладинці книги.
«Коронація слова» надала письменниці офіційний статус «Золотого автора».
Біографія та успіх Ірини Чернової, вона ж Люко Дашкар переконують ще і у тому, що, доступними і зрозумілими є книги і зрілих авторів для ровесників та молодого покоління. За різними даними, Ірині Черновій 66 чи навіть 70 років. І на цьому ми наголошуємо тільки тому, що зрілі і мудрі автори книг також можуть стати найпопулярнішими в Україні та світі. Тому пишіть книги, дорослі і мудрі. Натхнення – як кохання: може прийти і у 20-30, і у 50-60-70. Просто вірте у свої сили. А вік — не проблема. І пишіть книги, Бо, як сказала Люко Дашкар, книги — це розкіш, яку може дозволити собі автор, щоб вилити все, що у нього є в голові, душі та серці.
Спілкувалась Тетяна Редько
Від редакції. Так збіглося, що Тетяна Редько, як і Люко Дашвар, також перемогла зі своєю «Журналістською сагою» у минулорічному міжнародному конкурсі «Коронації слова». Його ще називають українським «Оскаром». Скоро у видавництві вийде її роман-трилогія про покоління Х і війну з поколінням Z. Радимо прочитати.
