Адже проживаємо ми в гарному селі з працьовитими людьми – а толку немає.
Не так давно у селі були колгосп, МТС, дільнична ветлікарня, лазня, медпункт. А тепер все зруйноване, розкрадене, продане!…
Ось, до прикладу, колишнім колгоспникам – власникам паїв – восени видають зерно. Але ж в сусідніх селах на горбках поля знаходяться, а на пай вони отримують більше зерна, ніж ми. Крім пшениці, людям дають кукурудзу, цукор, олію. А в нашому «курланд», крім пшениці по 1200 кг, більше не дав нічого. Поля наші рівнинні, гарні, але грошової оцінки землі не проводили вже дуже давно. Напевно, комусь так краще. У нас, мешканців села, дуже багато запитань до тих керівників, які неякісно виконують свої посадові обов’язки.
Раніше ми мали пошту, бо самі розумієте, що зараз в селі не в кожного є «планшет, інтернет». У нас багато пенсіонерів, котрі з мізерних пенсій повиписували періодичні видання, а отримувати і почитати їх у нас не має змоги. Пошта працювала на два села, а зараз ні пошти (вона в аварійному стані), ні начальника пошти, ні поштарки.
Начальники пошти в нас змінювались дуже часто. Чому? Та тому, що за мізерну зарплатню, здається, 1800 грн., на цю жіночку звалили велику відповідальність, велику роботу і звітність за виплату пенсій і т.д., а ще за «товар», який постачає «Укрпошта» зі Жмеринки (ковбаси, сірники, макарони, пральний порошок, туалетний папір…). Що, крім основної роботи, це мусить розносити поштарка? У дощ, у сніг вона, крім газет, мусить все це носити і реалізовувати за завищеними цінами. А доплати за цю реалізацію ніхто з них не отримує. В результаті цієї торгівлі людей (начальника пошти та поштарок) звинуватили в тому, що вони розікрали товар і на начальника пошти «повісили» недостачу в сумі 7000 грн.
І ще наша листоноша на лікарняному, в неї перелом, і ми з 22 лютого не можемо отримувати ні пенсій, ні газет, бо нікому носити пошту.
Ніхто не хоче йти на підміну та ще й за мізерну зарплатню — 1500 грн. — листоноші. Хто зможе нам допомогти?
Дуже шкода, що наші посадовці не дбають про народ, і вчиняють не по- людськи. Хто відповість за це свавілля і компенсує нам наші затрати? А якщо раптом нас не почують – тоді нам доведеться піти на радикальні заходи — перекрити залізницю, яка проходить повз наше село.
Жителі Сербинівців
