Від редакції. Просимо представників громад надсилати до редакції для публікації розповіді про загиблих Героїв-земляків із фото за адресою gazeta@33kanal.com
Вони наші біль і гордість! Вінниччина прощається із загиблими на цьому тижні Героями
Фортеця Бахмут …
Знову Бахмутський напрямок і знову йдуть найкращі. Російський окупант забрав життя Дмитра Продиуса, 18 жовтня 2001 року народження, жителя села Соколівка Крижопільської громади.
Старший солдат Продиус служив снайпером батальйону спеціального призначення. 26 вересня в районі н.п. Торецьк Бахмутського району Донецької області Герой-захисник отримав кульове поранення, несумісне із життям.
При виконанні бойового завдання із захисту України, 7 вересня, в районі н.п. Сіверськ Бахмутського району Донецької області загинув Борис Колесницький, 20 грудня 1981 року народження, житель с. Вовчок Брацлавської громади. Старший лейтенент Колесницький служив командиром взводу зв’язку 1 аеромобільного батальйону. Був справжнім патріотом, вірив у Перемогу, виборював її і загинув заради неї.
Похоронка прийшла у Томашпільську громаду – жорстока війна забрала ще одне молоде життя
Російський агресор забрав життя Степана Вакарука, 25 листопада 1992 року народження, жителя села Рожнятівка Томашпільської громади.
Солдат Вакарук служив майстром 2 відділення ударних безпілотних авіаційних комплексів взводу безпілотних авіаційних комплексів аеромобільного батальйону. Під час виконання військового обов’язку, в бою за Україну отримав поранення, в результаті чого помер 24 вересня у відділенні інтенсивної терапії Сумської лікарні.
Піщанська громада зазнала втрат на війні
Стало відомо про загибель ще одного воїна Олега Момонта, 17 травня 1987 року народження, жителя селища Рудниця. Сержант Момонт призваний на військову службу у березні 2022 року. Служив молодшим інспектором прикордонної служби 1 категорії – старшим кухарем відділення забезпечення прикордонної комендатури швидкого реагування.
22 вересня внаслідок обстрілу противником у районі н.п. Білогорівка Луганської області життєва зірка Героя-захисника згасла.
У Дашівській громаді попрощались із загиблим героєм Олександром Тисленком
Народився Олександр Миколайович 22 листопада 1970 року. Військовослужбовець був солдатом військової частини А4576. Загинув 14 вересня 2024 року внаслідок артилерійського обстрілу в Курській області РФ під час виконання бойового завдання.
Теплицька громада у жалобі
Страшна звістка прийшла у Соболівську громаду. Захищаючи Україну, загинув житель села Орлівка – Назар Шквиренко. 24 вересня він повернувся до рідного дому на щиті…
22 вересня назавжди повернувся у рідне село Соболівка захисник України Володимир Яковенко.
Захищаючи волю та незалежність України, обірвалося життя 35-річного військовослужбовця, мужнього бійця, який боронив українську землю від російського окупанта, солдата Сергія Остапчука. Водій-заправник автомобільного взводу підвозу палива та мастильних матеріалів батальйону логістики однієї з військових частин ДШВ ЗСУ. Воїн загинув 18 вересня внаслідок скидів з БПЛА противника поблизу н. п. Піщане Куп’янського району Харківської області. Він назавжди залишиться у пам’яті своїх рідних та друзів.
Гордо носив своє прізвище Ігор Українець
Липовецька громада прощалася з Героєм, який вісім років свого життя віддав боротьбі за вільну Україну.
Ігор Миколайович працював учителем історії у Липовецькій ЗОШ 1-2 ст. (м-н Кам’янка), у Зозівському ПТУ. Був справжнім патріотом України і своїх учнів навчав любити Батьківщину, знати її історію, культуру, традиції. Його уроки завжди були цікавими і запам’яталися дітям на все життя.
Улітку 2014 року, коли росія розпочала неоголошену війну, добровольцем став на захист України. У складі 128 окремої гірськоштурмової бригади воював на Донеччині – тримали з побратимами аеропорт. Була Мар’їнка, Артемівськ, Санжарівка та інші “гарячі” населені пункти Донеччини. У 2015 році бої на Луганщині. Виконував бойові завдання на “Градах”.
Під час одного із завдань ворог обстріляв українських бійців хімічною зброєю, один із воїнів одразу ж помер, Ігор з іншими потрапили у шпиталь, боліли легені, причини не були встановлені. Після шпиталю повернувся до побратимів. Коли захворіла мама, в кінці 2018 року, повернувся додому, а вже у 2019-му, по її смерті, Ігор знову добровільно вирушив на фронт.
Восени 2022 року звільняв Херсонську обл., згодом Соледар... Був у найгарячіших точках правого берега Дніпра.
У лютому 2023 року їх формування дислокувалось на Запоріжжі. Токмак, інші населені пункти тримали до останнього. Під Бахмутом потрапив із бійцями в оточення. Чотири доби вибирались, шукали дорогу до своїх. Після того сильно захворів, знову лікувався. Втратив на вокзалі свідомість, і невідкладна допомога забрала його в лікарню. Але хвороба не відпускала.
Старший солдат 128-ї гірської штурмової бригади через важкий стан здоров’я змушений був залишити військову службу.
26 вересня Ігореві стало зле, і “швидка” відвезла його в реанімацію. Там на мужнього незламного Воїна чекала смерть.
Сил з нею боротись вже не було...
Вінниччина попрощались з двома захисниками-прикордонниками
На Вінниччині в останню путь провели двох мужніх воїнів – прикордонників Могилів-Подільського загону.
Олександр Чернута із перших днів війни став на захист рідної землі. Він проявив себе як відважний і непохитний боєць. Навіть отримавши поранення в одному з боїв, Олександр відмовився від госпіталізації та залишився разом із побратимами, допомігши відбити позиції ворога. Його героїзм, відданість обов’язку та незламна воля не раз ставали прикладом для інших. Однак наступного разу ворожа куля виявилася фатальною. 15 вересня чоловік отримав поранення, несумісне з життям. У Олександра залишились дружина, сини, матір і брат. Йому назавжди 43.
Ярославу Коліснику було лише 25 років, але його рішучість і відповідальність вражали всіх, хто його знав. Після строкової служби в Могилів-Подільському загоні він вирішив присвятити своє життя військовій справі. З початком повномасштабного вторгнення Ярослав у складі бойового підрозділу вирушив на захист країни. Він пройшов крізь запеклі бої в найгарячіших ділянках, дивлячись смерті в обличчя, але ніколи не відступав. Його холоднокровність і відповідальність у боях стали тією силою, яка допомогла врятувати багатьох. Але доля забрала його занадто рано. 19 вересня ворожа куля обірвала життя молодого чоловіка. Він загинув героєм, віддавши своє життя заради нашого мирного завтра. У Ярослава залишились дружина, батьки та брат.
Повернулися у Вінницю герої “на щиті”
Вінницька громада прощається із полеглим захисником Артуром Лисим.
Молодий оборонець воював у лавах 131-го окремого розвідувального батальйону імені полковника Євгена Коновальця на Миколаївському напрямку. У березні 2022 року отримав важке поранення. Множинні травми, втрата ноги та контузія позначились на його здоров’ї. Серце воїна зупинилося 27 вересня. Йому було лише 25 років…
Війна позбавила батьків єдиної дитини, а дідуся та бабусю – люблячого онука…
Також Вінницька громада прощається із полеглим захисником Олександром Дьяченком. Вінничанин з початком повномасштабного вторгнення добровільно став на захист Батьківщини. Певний час як стрілець-зенітник ПЗРК виявляв та знищував ворожі цілі в небі над Вінницею. А згодом долучився до 82-ї окремої десантно-штурмової бригади, в якій за кмітливість та вольові якості був призначений командиром мінометного розрахунку.
Загинув оборонець 23 вересня під час виконання бойового завдання в районі міста Вовчанськ Чугуївського району Харківської області.
Ще один Герой “на щиті”…
Ярослава Веслополова повномасштабне вторгнення спіткало під час проходження строкового військового вишколу. Після його завершення він продовжив службу у званні старшого солдата в Національній гвардії за контрактом. З цього літа воював у лавах 14-ї бригади оперативного призначення «Червона калина». У роті ударних безпілотних авіаційних комплексів працював із FPV-дронами, які використовують для скидів боєприпасів на позиції ворога. Життя воїна обірвалося 23 вересня під час бою поблизу села Миролюбівка Покровського району Донецької області. Йому було лише 24 роки…
Навіки вписав своє ім’я в історію новітньої війни і Віктор Вітович. Чоловік долучився до захисту Батьківщини у 2015– 2016 р.р. У зоні АТО/ООС на його долю випали найважчі бої на Луганщині – в районі міста Попасна. А з початком повномасштабного російського вторгнення чоловік знову добровільно взяв до рук зброю. На війні був водієм – універсальним солдатом, від вміння якого швидко реагувати та вправно маневрувати під вогнем противника залежить мобільність підрозділу, його спроможність якісно виконувати військові завдання. Разом із побратимами з «Червоної калини» пройшов бойовими шляхами від Запоріжжя до Донеччини. Останнім для нього став бій 23 вересня поблизу села Миролюбівка Покровського району. Воїну було лише 48… Вдома на нього чекали дружина та двоє синочків, одному з яких 12, а іншому лише один рік.
Навіки Герой і Руслан Слободяник, який пішов добровольцем на захист країни на початку повномасштабного рашистського вторгнення. Прагнув потрапити до славнозвісної бригади Національної гвардії «Азов» і свого досяг. З минулого року воював у складі мобільного взводу технічного забезпечення цього військового з’єднання. Боронив Батьківщину на Донецькому напрямку. Загинув при виконанні обов’язку в зоні бойових дій. Це сталося 21 вересня. Йому було лише 51…
Вічна слава і шана Героям…
Редакція газети висловлює щирі співчуття рідним загиблих героїв... Вічна слава і вічна пам’ять...
Сторінку підготувала Людмила ПОЛІЩУК
