У 34 роки вона пішла… топитися. До такого відчайдушного кроку її підштовхнули і сварки в сім’ї, і особиста безвихідь – тиск і докори батьків, статус старої діви, неможливість займатися тим, до чого лежить душа – до улюбленого малювання.

Її врятувала мама – побачила і витягнула з річки. Після того випадку батько змирився і дозволив доньці займатися живописом, але за умови спершу виконувати хатні обов’язки.

І вона малювала. Натхненно, хоч і наївно, без освіти й знань, щиро, тонко, насичено відчуваючи довколишній світ.

Втім, чи дізнався би цей світ про її «наївне мистецтво», якби не лист популярній у 1940-х роках співачці Оксані Петрусенко. «Художниця з народу» почула по радіо пісню співачки «Чи я в лузі не калина була», пройнялася, намалювала калину в різних варіантах і надіслала малюнки просто у театр: «Київ, академічний театр, Оксані Петрусенко».

Співачка була вражена і звернулася у Центр народної творчості з проханням знайти цю талановиту і добродушну художницю.

Її знайшли. І згодом сам Пабло Пікассо про неї сказав: «Якби ми мали художницю такого рівня майстерності, то змусили б заговорити про неї цілий світ!».

Рита Кроо