Зізнання генерала
​​«У роки моєї християнської молодості розповідали то чи правдиву історію, то чи анекдот. Генерала КДБ Куроєдова, який очолював Раду у справах релігій, запитали, як йому, атеїсту, вдається керувати такими духовними та освіченими людьми, як єпископи російської Церкви. Генерал з усмішкою відповів: «Церквою керуємо ми, чекісти, а єпископи — лише меблі, і коли потрібно, ми їх переставляємо та замінюємо». — «Так що, і патріарх Алексій Симанський, – Рюрикович і нащадок царя Івана Третього, — це теж меблі?» — «Так, і він такі ж меблі, тільки антикварні», — ошкірившись, сказав генерал-«обер-прокурор».

Та й як Рюрикович і глава помісної православної церкви міг сказати такі слова, які патріарх Алексій Симанський 5 березня 1953 року відправив як особисте співчуття з приводу смерті Сталіна до Ради Міністрів СРСР: «Його смерть — важке горе для нашої Вітчизни та для всіх людей, що її населяють. Уся Російська Православна Церква, яка ніколи не забуде його доброзичливого ставлення до церковних потреб, глибоко скорбить у зв’язку з його кончиною. Світла пам’ять про нього житиме в наших серцях вічно. Наша Церква проголошує йому вічну пам’ять з особливим почуттям незмінної любові». Такі слова в березні 1953 року могли промовити тільки «меблі» МГБ, якби вони отримали дар мови, а не син камердинера і єпископ Церкви.

Коли помер Брежнєв, патріарх Пімен розпорядився служити панахиди за цим вождем безбожників у всіх церквах Московського Патріархату. І служили, майже всюди — наглядачі з КДБ були на кожному приході.

Доля російської Церкви в ХХ столітті страшна, але і повчальна. Після спокуси Побєдоносцевим, а потім Распутінщиною — короткий період свободи за Тимчасового уряду, Помісний собор 1917-18 років. Потім спроба більшовиків «розкласти» Церкву обновленством і розчавити репресіями. Це вдалося, але не до кінця. Завдяки віруючим мирянам і відважним підпільним священикам Церква жила, і страшна війна 1941-45 років дала християнській вірі нове дихання. І тоді Сталін та НКВД з сатанинською винахідливістю придумали не знищувати Церкву зовні, а підмінити її на відділ КДБ, зберігаючи церковну оболонку і навіть священнодійства, але повністю під своєю владою та контролем. Підкуп, шантаж і провокація — ці головні знаряддя ЧК-НКВД спрацювали майже на сто відсотків. Священноначалля стало «меблями» і, на жаль, залишається ними до сьогодні».

Андрій Зубов
тг Софійське братство