Вони обоє сидять у СІЗО. І їм обом оголошено про підозру. Щоправда, перша особа має можливість вийти під заставу в 500 млн грн. А друга особа, якій такої можливості не надали, швидше за все, надовго сяде за грати.

Так, особа номер 1 — це голова Хмельницької обласної МСЕК Тетяна Крупа. А особа номер 2 — Сергій Гнезділов, 24-річний боєць Сил оборони.

Перша підозрюється в тому, шо роздала фіктивних довідок про інвалідність на 6 мільйонів доларів. Ці гроші, як ми уже писали, у неї виявили під час обшуку.

А другий звинувачується у публічному СЗЧ (самовільному залишенні частини). За офіційними даними, наразі в Україні налічується 66 тисяч безвісти зниклих. А за неофіційною інформацією, їх значно більше. А ще є непублічна статистика, що самовільно військові підрозділи покинули близько 100 тисяч солдатів ЗСУ. Певно, саме тому установлено порядок, що після першого СЗЧ можна повертатися в частину без кримінальних наслідків.

Будемо сподіватися, що ця цифра значно завищена. Але в особливе поле зору військового командування та громадськості потрапила саме «самоволка» студента-журналіста Гнезділова.

Для ясності ситуації дамо кілька рядків із біографії Сергія: «Український військовий, громадський активіст та учасник російсько-української війни. Під час навчання на кафедрі журналістики у Львівській політехніці він у віці 19 років 2019 року добровольцем долучився до лав ЗСУ. Для цього взяв академічну відпустку. Чоловік є чинним військовослужбовцем 56-ї окремої мотопіхотної Маріупольської бригади. Брав участь у боях на Донеччині, зокрема у Пісках та Бахмуті».

То чому його вчинок став таким резонансним? А тому, що він самовільно залишив під­розділ публічно. Тобто, він повідомив про свій вчинок в мережі і пояснив причину. У своєму резонансному дописі він підкреслив, що має п’ять років бездоганної солдатської служби, але зараз, коли залишив частину, намагається привернути увагу влади до того, що відсутні чіткі терміни демобілізації, які, своєю чергою, сприяють «чорній демобілізації».

Під цим терміном він має на увазі одруження з пенсіонерками з групами інвалідності, розлучення з дружинами для одноосібного опікунства над дитиною та інше. Власне, на цьому і заробляють мільйони ті ж самі недобросовісні мсеківці та чиновники, яких дуже багато.

Пряма витримка із допису Сергія: «5 років у Збройних силах лише переконали мене ось в чому: ніхто не народжений для війни. Я не винуватий в цьому, але війна прийшла в мою країну, а я як громадянин маю її захищати. Чи так само думають ті, хто живе поруч? В 2014-му ми як сус­пільство не були до неї готові. Під час повномасштабного вторгнення, як виявилось, — теж. За всі ці роки ніхто так і не відповів на головне запитання: яка вона, архітектура нашої національної безпеки? Невже вся наша національна безпека — це стомлена піхота, в яку всі так вірять? Що буде, якщо вона сточиться в боях на Донецькому напрямку?..

За 11 років війни з Росією українське суспільство і влада «не знайшли спосіб і сил в собі серйозно і чесно говорити про реалії затяжної, постійної війни». В переважній своїй більшості суспільство не стає на захист країни. І в той час, коли люди, які виконують свій військовий обов’язок, безстроково залишаються у війську, інші військовозобов’язані громадяни вдаються до «чорної демобілізації» — отримують фейкові інвалідності, фіктивно одружуються з жінками з групами інвалідності, фіктивно всиновлюють та ухиляються від виконання конституційного громадянського обов’язку.

Влада і досі не здатна на серйозний діалог із суспільством та на нетолерантність до невиконання громадянського обов’язку широкою верствою громадян. Замість доктрини «воювати — обов’язок кожного громадянина» держава пропонує безстроково призначати захисниками тих, кого змогли відловити на вулицях. Питання перепочинку піхоти та встановлення чітких термінів служби на нулі. А це питання національної безпеки. Від сьогодні я йду у СЗЧ до встановлення чітких термінів служби чи до свого 25-річчя, маючи за своєю спиною 5 років бездоганної солдатської служби. Підкреслю: бездоганної.

Надіюсь, цим вчинком вдасться донести до влади та сус­пільства необхідність розмови та вирішення цієї ситуації. Моя позиція залишається незмінною: ми маємо створити мобілізаційну чергу з числа всіх військовозобов’язаних українців, і тоді демобілізація стане реальністю».

Уже майже всі штатні та позаштатні військові спікери висловилися на адресу вчинку бійця Гнезділова. Зокрема категорично сказав на його адресу маайор Збройних сил України Віктор Трегубов. Він заявив, що вчинок Сергія Гнезділова, який самовільно залишив військову частину, є злочином, тому він повинен бути покараним згідно з законодавством України. Мовляв, Гнезділов не просто вчинив злочин, але й зробив це публічно.

«Потрібно розібратись у деяких речах й чітко та недвозначно імплементувати закон. Всім варто розуміти, що вчинок Сергія Гнезділова — це злочин. Це публічно-демонстративний злочин, який має каратись згідно з законом. Те, що роблять проповідники ухилянтів, теж злочин. Усі ці злочини ведуть до одного — загибелі українців. Усі ці злочини, на мою думку, мають зустріти максимальну жорстку реакцію.

Мені здається, що вже досить вимірювати соціальними опитуваннями про те, як суспільство ставиться до виконання закону. Нам вже не варто точно з’ясовувати, подобається чи не подобається закон. Є обов’язок і закон, а їх потрібно виконувати», — наголосив Трегубов.

Він також заявив, що всі громадяни повинні дотримуватись законів і виконувати свої обов’язки.

«Якщо тобі не подобається закон, то це твої проблеми. Якщо ти хочеш втекти від нього, то це, знову ж, твої проблеми. Якщо ти хочеш вчинити злочин і порушити закон, то ласкаво просимо до тюрми. Інших ва­ріантів немає й не має бути», — додав він.

На жаль, я не чув, що говорив офіцер на адресу депутатки облради від «Слуги народу» пані Крупи, сотень військових високопосадовців, які розкрадають армію, командирів, котрі за тисячу баксів у місяць переводять військових в тилові структури, ТЦКашників, котрі ловлять на вулицях випадкових людей, що помирають дорогою до війська, про мільйони та мільярди доларів, які заробляють на цій страшній війні цинічні покидьки при погонах та їх подільники.

А стосовно того, що закон один для всіх, дозволю собі не погодитись із майором. Лише через те, що досі у нас «закон, як дишло», що досі, на третьому році війни, безкарно розкрадаються величезні ресурси, які могли б вберегти тисячі солдатських життів, маємо зараз такі втрати і людей, і території.

Лише тому, що закон неписаний для начальників МСЕК, таких, як Тетяна Крупа, тисячі бійців ЗСУ продовжують з останніх сил тягнути лямку цієї страшної війни. Бо якщо приблизно порахувати, скільки ж за шість мільйонів доларів було видано довідок про фіктивну непридатність до мобілізації, навіть за оптовими цінами рахунок піде на десятки тисяч.

Адже таких «схем ухилення» від служби по Україні сотні. І якщо фігуранти зберігають вдома такі гроші, то зрозуміло, що вони вже нічого не бояться. Зокрема і закону. Бо мають «дах» на самому верху.

От і штампують довідки про інвалідність і відкривають дорогу в Європу молодим крепким чоловікам, котрі там зараз «вишивають» на дорогих іномарках. Це якраз ті люди, котрі мали би вчасно підготуватися до служби і справедливо замінити на фронті добровольців гнезділових. То хто приносить більше шкоди обороноздатності та національній безпеці України?

До речі, стосовно того, що «втекти від закону» – це проблема для всіх українців. Мушу і в цьому розчарувати шановного пана майора. Нагадувати всі прізвища чи достатньо буде Дмитрука, Одарченка, Тупицького?..

До речі, в мережі полярно розділилися думки стосовно вчинку Сергія Гнезділова. Більшість користувачів його схвалює.

Звісно, справа бійця, майбутнього журналіста, стане ще одним тестом на спроможність держави бути об’єк­тивною. Як пишуть українці в соціальних мережах, Сергій публічно висловився і привернув увагу суспільства до тих проблем, про які вже відкрито у всіх етерах говорять і солдати, і офіцери із бойових частин ЗСУ.

І тим, що молодого чоловіка із 5-річною бездоганною війсь­ковою кар’єрою, посадять за грати, озвучені ним проблеми не вирішаться. А стомлена піхота й надалі «стиратиметься на фрон­ті». На скільки ще її вистачить?

Як на мене, хлопцеві потрібно дати довчитися, бо з таких виростають справжні журналісти. А відносно його повернення до війська — здається, вже недовго чекати до Сергієвого 25-ліття. Щоправда, реа­білітація фронтовика у СІЗО буде не дуже ефективною. Але, напевно, він був до цього готовим.

Анатолій Жучинський,
заслужений журналіст України

Від редакції. А що думаєте ви з приводу вчинку Сергія Гнезділова?