П’ять років поспіль – до 2019. А вже у 2021 пройшов перші збори тоді ще тільки створеної 120 бригади територіальної оборони і долучився до ТрО.

У цивільному житті Шаман має п’ятеро дітей, троє з яких неповнолітні. Найменшому – місяць, ще двом дівчатам – півтора і тринадцять років. Він міг би «списатися» у будь-який момент, але відданий справі захисту Батьківщини.

До 2014 року працював в міліції, в «ОБНОНі» (відділ боротьби з незаконним обігом наркотиків). Дослужився до лейтенанта. «З моєї подачі понад півсотні злочинців отримали реальні строки», – розповідає Шаман. Відповідно, тема засуджених у лавах ЗСУ викликає у військовослужбовця інтерес: «Тут потрібно дивитись, за що людина засуджена, які в неї мотиви. Бо чимало людей йдуть в ЗСУ виключно через те, щоб не сидіти у в’язниці. А потім або «Мурку» починає співати, або СЗЧ. Хоча, є і нормальні люди, буває, що людина просто десь оступилась».

Як командир, Шаман чітко бачить різницю між тими бійцями, які добровільно прийшли до ЗСУ і тими, кого «спакували» у бусік ТЦК: «Ті, яких спакували – це перші кандидати на СЗЧ. Починати їх навчати – це головний біль. Бо людині це все просто не потрібно, не цікаво».

У складі 120 бригади Шаман був у підрозділі контрдиверсійної боротьби, потім, в силу добрих знань вибухових пристроїв, у інженерних підрозділах. А в 2023 році у складі бригади розвідки брав участь у обороні Бахмута. Всім його хлопцям тоді вдалося вийти живими. «Ми при вході в Бахмут буди передані в притомний батальйон з притомним керівництвом. І командири дуже правильно керували боєм. Плюс, наші зусилля були не марними, бо ми працювали за спеціальностями. Нас не заводили як сліпих кошенят, з нами йшли люди з батальйонів, провідники, які знали дорогу, обставини, орієнтувались на місцевості. А вже на другий наш вхід в Бахмут всі наші вже були командирами постів, і вже ми знали місцевість», – розповідає військовослужбовець.

На тиху Вінницю і втому чималої кількості містян від війни Шаман реагує по-філософськи: «Це так відбувається, тому що вінничани не бачили війни, не було прильотів, не було окупації. Ті люди, хто пережив страхи війни, та з тієї самої Київщини, вони від війни не заморені»…