Тут на горбочку, в зеленім віночку
Маленька церковка стоїть,
На мові чудовій, моїй українській
Молитва до Бога звучить.

Але так було не завжди. Сьогоднішня розповідь про маленьке село на Вінниччині Тульчинського району. Село, назва якого ніде в Україні не повторюється. С.Нетребівка — мальовнича колиска дитинства сотень нетребівчан. Але мова не про село, а про його душу, а саме про церкву Святої великомучениці Параскеви. І розпочнемо ми з історичної довідки.

З переказів та окремих документів, Нетребівка відома ще з XVIII століття, офіційною датою заснування вважається 1756 рік. Знають з сусідніх районів Нетребівку через розкішну дерев’яну церкву, якій вже цьогоріч 150 років.

Наша святиня від початку її існування ніколи не зачинялася, у ній йшло богослужіння за будь-якої влади. Тому вона несе дійсно дух Господа Бога.

До нашого храму сходилися, приїжджали люди із сусідніх сіл (церкви яких були зруйновані або заборонені радянською владою) за молитвою, за допомогою. І поверталися дійсно сповнені віри та Духа Святого. Це не перша церква в нашому селі. Зі слів старожилів, попередній храм (відомий з 1776 року) згорів і на його місці було збудовано, за кошти селян, саме нашу святиню, яка прикрашає село й відома в окрузі і нині. На жаль, історичної інформації дуже мало. Але цього року під час толоки було зна­йдено кам’яний хрест, датований 1644 роком. Можна стверджувати, що і село, й церква цілком могли існувати ще з 16 століття.

Село неможливе без людей, а тіло без душі. Тому маємо згадати людину, яка віддала своє життя служінню Богові і при цьому зазнала різних гонінь. Мова йде про настоятеля храму Св.вмч. Параскеви Паламара Якима Степановича (фо­то). Отця Якима знає не одне покоління жителів села. Це була справді історична постать. А як саме прожив своє життя отець Яким, що довелось йому зазнати, ніхто й не здо­гаду­ється… Ось що нам розповів онук Якима Степановича:

– Паламар Яким Степанович, 09.12.1902 р.н., мав освіту 5 класів гімназії (в м. Ямпіль), потім Одеська духовна семінарія, Московський інститут хімії, Вінницький педагогічний інститут.

Священний чин – протоієрей православної церкви.

З 1924 р. почав службу в с. Яланець Томашпільського району, потім у с. Бритавка Чечельницького району, с. Осіївка Бершадського району Він­ницької єпархії. Священник Української єпархії по 1935 р. вів богослужіння українською мовою (це підтверджує знахідка частини молитовника), за що був у 1937 р., 9 серпня, заарештований НКВД як служитель релігійного культу, за ст. 58 пункт 10 строком на 10 років. Відбував покарання священник в м. Уренгой, поблизу Полярного кола. Там очолював групу з пошуку нафти.

22 серпня 1947 р. повернувся у с. Яла­нець. У цей час до цер­кви вже взя­лася сталінська влада, яка внесла свої корективи в церковне слу­жіння (мова, приналежність та виконання певних ін­ст­рук­цій). За власним клопотанням, з 1948 року Якима Степановича було призначено священником у Нетребівську церкву по 1962 р. З 1962 р. по 1968 р. — настоятелем Ладижинського храму. З 1968 по 1980 р. знову повернувся до служби в с. Нетребівка. Реабілітацію отримав 1962 р. Похоронений отець Яким на місцевому кладовищі с.Нетребівка.

Як ви розумієте, всі богослужіння у храмі відбувалися церковнослов’янською мовою так званого «московського ізвода». Парафіян було достатньо, церква працювала…

Але події 2014 року перевернули по­гляди багатьох людей. До храму Мос­ковського патріархату все вужчою ставала стежина, а після повномасштабного вторгнення й зовсім заросла. Люди змінили погляди й міркування.

Цього року 8 липня ініціативна група зібрала громаду на збори, де одноголосно було прийнято рішення переходу до ПЦУ.

І знову зазвучала молитва рідною мовою. І наповнилася наша церква людом. А коли почали прибирати, доводити до ладу святиню, то і познаходили докази (літературу москальську та інструкції). Але тепер ми офі­ційно релігійна громада храму святої великомучениці параскеви с. нетребівка тульчинського району він­ницько-барської єпархії православної церкви україни. Маємо свій статут та працюємо далі, щоб все було згідно з чинним законодавством.

А що далі? А далі копітка робота. Адже престольне свято наближається — 28 жовтня. І не просто свято, а рівно 150 років нашій святині. Невже це збіг, що стіни храму знову чують рідні слова молитви? Ні, не збіг, це — воля Божа…

Сергій Тімков
Олег Петрига