Якось майже непоміченою проскочила в ЗМІ іформація про судові вироки за корупцію в Ук­ра­їні. Але наведена статистика просто вражає: 98,5% вироків обмежились штрафами, пере­важ­но не­знач­ними. І лише 1,5% суддівських рішень по­збавили корупціонерів волі. Тобто, лише 27 випадків.

І це ще не факт, що фігуранти будуть ув’язнені. Бо є ще суди вищої інстанції, куди викриті в корупційних схемах чиновники та службовці обов’язково звертаються і там оскаржують рішення якогось районного суду. Зрозуміло, що це вже буде дорожче, але свобода і можливість й далі безкарно схематозити покриють усі судові витрати.

Не хочу втомлювати статистикою з реєстру українських корупціонерів. По-перше — він доступний. По-друге — він доволі великий і дуже різношерстний. Лише з початку великої війни в Україні було винесено 6877 вироків за корупційні правопорушення. І фігурують в них, переважно, представники низової владної ланки: голови громад, старости, керівники медзакладів, чиновники різних владних органів. Зрідка трапляється «крупніша риба».

Але, виявляється, нормально жити і продовжувати працювати на керівній посаді із офіційним тавром «корупціонер» в Україні вже стало нормою.

І, судячи із даної статистики, виходить, що сама держава навіть під час війни продовжує «кришувати» корупцію і своєю поблажливістю до скорумпованих чиновників вбиває у суспільства віру в справедливість. Та вводить у ще більший депресивний ступор ати­вістів, які набралися сміливості боротися з мафією.

Здається, доволі показовим у цьому містечковому кримінальному болоті з круговою порукою є ситуація у Тульчинському районі на Вінниччині. Із гучних затримань за незаконне збагачення міського голови, прокурора та чиновників районної ланки, здається, вийшов великий пшик. За винятком прокурора, всі працюють на своїх посадах. Здається, що і відсторонений прокурор продовжує отримувати зарплату.

Навіть визнана судами двох інстанцій корупціонеркою голова Городківської громади Олена Рєзнік продовжує успішно заробляти міністерську зарплату із доплатами за інтенсивність.

Щоправда, за свою схиль­ність до корупційних махінацій Олена Іванівна, згідно з вироком Апеляційного суду, заплатила штраф 3400 грн. Але для людини, яка, між іншим, може виділити 2 гектари комунальної землі своєму сину та чоловікові, хіба це гроші. Адже вона має доступ до мільйонних сум у місцевому бюджеті, де солідним наповнювачем є цукровий завод.

Потенційно схильна до корупції людина може крутити цими грішми як циган сонцем. До речі, в цьому вже не раз її підозрювали місцеві активісти. Місцеві жителі зокрема знову повідомляють про чергову оборудку. Ніби під час ремонту дороги асфальт кладуть не на щебінь, а на мучку (подрібнений вапняк), який розкришиться під першою ж фурою.

А гроші спишуть по «технології»?

Але в результаті потерпає не фігурантка Єдиного державного реєстру осіб, які вчинили корупційні правопорушення, а ті самі активісти, котрі наважились викрити порушницю.

Син та чоловік пані голови успішно уникають мобілізації. Живуть повноцінним життям. Радісно збирають у лісі гриби, їздять на престижній іномарці. І це в той час, коли з родин активістів вже позабирали до війська і синів, і чоловіків.

Ми уже писали, що напередодні Великої війни голову Городківської громади Олену Рєзнік місцеві активісти звинувачували у зловживаннях з призначенням собі і працівникам адміністрації громади підвищених зарплат, премій та інших доплат. Голова громади ніби отримувала до 70000 грн у місяць.

Тоді чиновники виправдовували свої збільшені зарплати тим, що закону цим не порушують і що це колективне рішення. Що ж, хороший колектив зібрала Олена Іванівна.

Пройшло зовсім небагато часу, і люди в Городківці почали дорікати голові, що вона разом із секретарем привласнює частину зібраної громадою гуманітарної допомоги для фронту та переселенців. Але, здається, для місцевих правоохоронців ця тема чомусь зовсім не цікава. На це одна з громадських активісток сказала: «Всі вони годуються з одного корита. На жаль, можливо, навіть для ТЦК знаходиться місце біля цієї годівниці».

От і виходить, що сама держава через суд та прокуратуру та інші владні структури спонукає чиновництво до корупційних дій. Іншими словами — до розкрадання ресурсів, які належать народу і могли б піти на посилення нашої армії.

Можна лише уявити собі, про які гроші йдеться, якщо пропозиція, обіцянка або надання неправомірної вигоди службовій особі фігурує у 37,7% судових вироків щодо корупціонерів.

А 16 % — рішення про порушення вимог щодо конфлікту інтересів. Це зокрема, коли голова громади виділяє своїм родичам гектари комунальної землі. Хто може гарантувати, що цими грішми фігуранти справ не діляться з правоохоронцями?

З таким «приданим» нас не скоро приймуть до ЄС. Адже всі ці випадки публічні. Вони фіксуються та аналізуються і формують імідж нашої держави. І якщо ми кажемо, що після війни Україна такою кормпованою вже не буде, то чому вона має бути такою під час російської агресії?

Президент України Володимир Зеленський нарешті офіційно визнав корупціонерів внутрішнім ворогом держави. Та, схоже, що на Вінниччині багатьом із них це не заважає залишатися при владі. Власне, як і по всій країні.

Анатолій Жучинський