– За розподілом я потрапив на флот у Севастополь, який тоді був українським, — розповідає Василь Васильович. — Там в «учебці» під №20205 проходив 7 місяців навчання у «школе оружия», а опісля навчалися на «мінерів». Наша рота №3 під керівництвом капітана 3-го рангу Сітнова надзвичайно здружилася. До нас у гості навіть приїздили космонавти. На добрий спомин про друзів залишилася фотографія під час прийняття присяги. З Вінницької області зі мною служили Василь Динька та Василь Сторожук.

Після «учебки» матросів розподілили по флотах. Василь Баламут потрапив на службу спочатку у Феодосію, потім у Керч, де прослужив 4 роки. Потім вивчився на електрозварювальника і повернувся в рідне село. Тут одружився та побудувався. Разом з дружиною виростили 4 дітей, яким дали вищу освіту. Однак вже 2 роки, як Василь Васильович залишився сам. Порається по господарству, висаджує навіть квіти. Для душі пише вірші та гуморески, які дарує односельцям у святкові дні.

Гумореска «Моряк»
Боря, отпуск получив,
В воде брюки намочил.
Натянув на клен фанерный,
До размера непримерный,
До семи часов возился,
А на утро нарядился.
Флотскою натурою
Обошел комендатуру,
Объявился Борька в дом,
И пошло все к верху дном.
Ни отец, ни мать
Не могут его понять.
На дворе уже темно,
Он кивает на окно:
– Мать, задрай иллюминатор,
Что-то мне холодновато.
По-морскому всех зовет.
Сразу видно — это флот.
Трюмом сделался подвал,
Деда старого Никиту
Он «салагою» назвал.
Так что думай, что к чему:
Ведь встречают по одёжке,
Провожают по уму.
Василь Баламут