Від редакції. Просимо представників громад надсилати до редакції для публікації розповіді про загиблих Героїв-земляків із фото за адресою gazeta@33kanal.com

Пивовар Сергій Вікторович

Сергій Пивовар народився 04.12.1988 року у с. Сосни. Тут промайнули найщасливіші роки його дитинства і юності. До 9 класу навчався у місцевій школі. Загальну середню освіту здобував вже у школі с. Городище.

Після закінчення школи був призваний на військову строкову службу до лав Української армії. Повернувшись з армії, розпочав свою трудову діяльність. Працював будівельником, старшим водієм у ДСНС, с-ще Літин, на Літинському цегельному заводі та підприємстві «Бонус У».

Разом із дружиною Іванною Сергіївною виховував донечку Уляну.

Старший солдат 1 гранатометного відділення протитанкового взводу Сергій Пивовар мужньо захищав суверенітет та територіальну цілісність України з перших днів повномасштабного вторгнення. Та 07.08.2024р. під час виконання чергового бойового завдання загинув у районі н.п. Кияниця Сумської області.

У нашій пам’яті він назавжди залишиться світлою людиною, щирим, доброзичливим, усміхненим, життєрадісним, вірним другом, який завжди був готовий підтримати і в будь-яку хвилину прийти на допомогу.

Поховали мужнього Героя на кладовищі с. Сосни (17.11.2024р) під залпи збройного військового салюту.

Низький уклін Герою, якого навіки забрали небеса!

Вічна пам’ять і шана нашому відважному Воїну!

У Гунчі попрощалися із загиблим захисником Юрієм Ковалем.

Народився Юрій Михайлович 18 квітня 1997 року в Гунчі, закінчив сільську школу. Середню освіту здобував у Теплику, отримав спеціальність тракториста. Також заочно навчався у Вінниці на автомонтера. Працював трактористом у ФГ “Чиста криниця”. Був поціновувачем зимової рибалки. Мріяв про сім’ю, дітей та світле майбутнє…

У травні цього року був призваний на військову службу по мобілізації до лав ЗСУ. Службу проходив солдатом, старшим водієм-машиністом заправної машини автомобільного відділення підвозу пального та мастильних матеріалів взводу матеріального забезпечення штурмового загону спеціального призначення “Рейнджери”.

Під час виконання бойового завдання, внаслідок ворожого авіаудару, воїн трагічно загинув 13 листопада 2024 року неподалік населеного пункту Писарівка-Іволжанське Сумської області, отримавши травми, несумісні з життям.

У Героя залишились мати, батько, сестра та бабуся.

Поховали солдата Юрія Коваля на сільському кладовищі села Гунча 16 листопада.

У Гайсині попрощалися із загиблим захисником Володимиром Глухеньким

Володимир до війни працював у Гайсинському АТП. Ще з 2014 року мав бойовий досвід, оскільки проходив військову службу по мобілізації у зоні АТО на Сході України.

Після повномасштабного вторгнення росіян був мобілізований знову до лав ЗСУ. Службу проходив на посаді солдата, старшого стрільця 3 механізованого відділення бойової машини 3 механізованого взводу 2 механізованої роти 42 окремого батальйону «Рух Опору» 57 бригади імені Костя Гордієнка.

Військовослужбовець з минулого року вважався зниклим безвісти, лише нещодавно експертизою було встановлено, що Володимир Глухенький загинув 23 квітня 2023 року під час виконання бойового завдання неподалік населеного пункту Хромове, що на Донеччині.

Після перемоги кожного запитають, де він був і що робив для України!

- ці слова сина навіки закарбувалися в пам'яті матері Лідії Дитяк.

Її син - Ігор Дитяк, молодший сержант, командир протитанкового відділення взводу вогневої підтримки ЗСУ - героїчно загинув 5 березня, тільки зараз його тіло повернулося додому.

Ігор народився 19 лютого 1983 року в селі Ладижинські Хутори Гайсинського району.

Його шлях воїна розпочався ще у 2001 році, коли був призваний до лав Збройних сил України, а в 2002 - зарахований на службу за контрактом. Служив у місті Сімферополь Автономної Республіки Крим у військах спецпризначення МВС України. По закінченні служби працював в органах МВС України в Сімферополі.

В 2011 році Ігор закінчив навчання у Кримському юридичному інституті Одеського державного університету внутрішніх справ за спеціальністю «Правознавство» і здобув кваліфікацію «Юрист-правознавець».

Після анексії Криму Ігор повернувся до Ладижина і з 2015 року працював у Німеччині, але повернувся, аби добровільно стати до лав Третьої штурмової бригади ЗСУ.

Ігор Дитяк не раз рятував побратимів і загинув, теж рятуючи інших.

- Така вже була у нього вдача, - згадує матір, - поспішав жити і часто мені казав: мамо, будете мною пишатися...

4 лютого 2023 року Ігоря було відзначено почесним нагрудним знаком Головнокомандувача Збройних сил України «Сталевий хрест».

Тульчинщина у жалобі

15 листопада Тульчинська громада зустріла свого Героя, який повертається «на щиті» до рідної оселі. Останній життєвий шлях Віталія Гончара, 1988 року народження, жителя села Городківка, був встелений квітами… Бо воїн віддав найдорожче – своє життя за Україну…18 липня Віталій Гончар під час виконання бойового завдання із захисту територіальної цілісності Батьківщини, перебуваючи на Донецькому напрямку, загинув.

Додому «на щиті» повернувся і військовий Сергій Бойченко з Шпиківської громади

Солдат Бойченко Сергій Михайлович, 21 квітня 1984 року народження, служив навідником відділення кулеметного взводу стрілецької роти стрілецького батальйону.

11 листопада  в районі населеного пункту Ганнівка Донецької області життєва зірка нашого Героя-захисника згасла.

Ще одна душа воїна відлетіла у небесну височінь і поповнила Небесне військо.

Жмеринка прощається з Героями

18 листопада Жмеринська міська територіальна громада востаннє зустріла та назавжди попрощалась зі своїм славним сином-патріотом Олександром Слюзарем. Чоловік у 2022 році взяв до рук зброю та став на захист нашої держави, підписавши контракт на службу з ЗСУ.

Жмеринчанин гідно та відповідально виконував свій військовий обов'язок. Спочатку навчався військовій справі у Великобританії, а по поверненні на Батьківщину ніс службу у складі 59-ї окремої мотопіхотної бригади імені Якова Гандзюка. Жмеринчанин воював у гарячих точках, знищував ворога під Бахмутом та на Покровському напрямку.

Молодший сержант Олександр Слюзар отримав 3 контузії та важке осколкове поранення, але і далі продовжував боротьбу з ворогом. Не зважаючи на молодий вік, хлопець мав твердий характер та сильну волю, яку сформував у дитинстві, займаючись греко-римською боротьбою.

13 листопада серце мужнього воїна назавжди зупинилось. Загинув наш земляк поблизу населеного пункту Пустинка на Донеччині. Йому навіки 25…

У Хмільнику живі коридори

Тут 15 листопада скорботний кортеж зустрічав воїна Андрія Браславського. А 18 листопада до Хмільницької громади «на щиті» повернувся Андрій АНДРІЙЧУК. Громада об’єдналася, щоб разом вшанувати воїнів-земляків, які боролися за перемогу України.

У Погребищенській громаді біль та сльози за найкращими синами

15 листопада в селі Смаржинці Погребищенської територіальної громади провели в останню путь мужнього Захисника, старшого розвідника-сапера 2 розвідувального відділення 1 розвідувального взводу розвідувальної роти військової частини, старшого матроса Сергія МОГИЛЕВИЧА. У 2018 році призваний на військову службу, проходив службу морським піхотинцем. Після завершення строкової служби в 2019 році підписав контракт із Збройними силами України, залишився на службі в морській піхоті. Після початку повномасштабної війни з російською федерацією пройшов усі найгарячіші точки: Маріуполь, Бахмут, Херсон. За цей період був нагороджений багатьма грамотами, подяками та орденами. Майже всі свої молоді роки Сергій провів на війні, було багато планів на життя, але проклята росія та війна не дала їм збутись. 8 листопада, будучи відданим військовій присязі на вірність українському народу, при виконанні завдань, пов’язаних із захистом Батьківщини, в м. Херсон, під час підготовки БПЛА для виконання бойового завдання (проведення дистанційного мінування) був атакований ворожим FPV дроном, внаслідок чого отримав поранення, несумісні з життям. Ціною свого життя він здійснив найбільший подвиг справжнього чоловіка - віддав своє життя за цілісність і незалежність України, за наше з вами життя.

А 17 листопада  в селі Сніжна Погребищенської територіальної громади провели в останню путь ще одного мужнього Захисника, жителя с. Сніжна Олександра Шукурова, який загинув 12 листопада під час виконання бойового завдання поблизу н.п. Білий Колодязь Чугуївського району Харківської області.

Шукуров Олександр народився 10 квітня 1983 р. в м. Находка Приморського краю. Проживав в Узбекистані, в  Ташкентській області, в м. Джиззак. У 2006 році прибув в Україну, проживав у с. Сніжна Погребищенського району Вінницької області. Займався особистим селянським господарством, будівництвом. Відданий військовій присязі на вірність українському народу, мужньо виконавши військовий обов’язок, в бою за Україну, її свободу та незалежність, 12 листопада Олександр загинув.

В Оратівській громаді прощалися з Героєм

11 листопада під час виконання бойового завдання за призначенням поблизу населеного пункту Єлизаветівка Донецької області загинув Руслан АНДРЕЙЦОВ , 16.03.1982 року народження, із с. Човновиця. Мужній воїн, патріот України, добрий та порядний чоловік – таким героя назавжди запам’ятають його земляки…

Вінницька громада – ні дня без прощання з Героями…

Юрій Поліщук добровольцем став на захист Батьківщини цьогоріч. На посаді гранатометника воював у лавах 12-ї бригади спецпризначення «Азов» Нацгвардії України. Виконував бойові завдання на Східному напрямку. Загинув воїн 26 жовтня у Бахмутському районі на Донеччині.

Віктор Хетчинков - уродженець Маріуполя - готувався захищати Батьківщину з 16 років. Тоді пройшов курс молодого бійця у полку «Азов». А вже у 2015-му долучився до «Правого сектора» та брав участь в АТО, де отримав важке поранення. Після тривалої реабілітації у 2018 році Віктор продовжив військову службу за контрактом у ЗСУ. Його новою бойовою родиною стала 44-та окрема артилерійська бригада імені гетьмана Данила Апостола, в якій і зустрів повномасштабне вторгнення.

За бойовими шляхами оборонця можна писати літопис війни, але поряд із тим у нього залишалася мрія потрапити до 12-ї бригади спеціального призначення «Азов», яка здійснилася торік. Загинув оборонець 10 листопада у Бахмутському районі на Донеччині.

Після перемоги боєць мріяв жити у Вінниці, а якщо не судилося, бути похованим тут.

Володимир Ніколайчук добровольцем долучився до ЗСУ у перші дні повномасштабного вторгнення. У складі 126-ї окремої бригади Сил ТрО виконував військові завдання на Південному та Східному напрямках. Був старшим матросом, навідником мінометного взводу. Життя воїна обірвалося цьогоріч 21 жовтня під час бою в районі села Інгулець Херсонської області. До повномасштабного вторгнення Володимир працював майстром із різки по металу на будівництві. Разом із дружиною виховував четверо дітей, встиг потримати на руках і двох онуків.

Артем Попік був бійцем Легіону Свободи, безпосереднім учасником подій Революції гідності на столичному Майдані. За свою чітку проукраїнську позицію під час окупації рідної Костянтинівки у 2014 році його цілий місяць терористи утримували у полоні. Та це не зламало чоловіка, майже відразу після звільнення він став на захист України у зоні проведення АТО/ООС, де був зокрема відзначений за оборону Авдіївки.

З початком повномасштабного російського вторгнення Артем знову повернувся на передову. Воював у лавах 120-ї ОБ ТрО. Як стрілець-зенітник виконував військові завдання у найгарячіших точках. Свій останній бій воїн прийняв цьогоріч 14 травня поблизу міста Вовчанськ Харківської області.

Сергій Філімець теж із початком повномасштабного російського вторгнення добровольцем вступив до лав ЗСУ. Був зв’язківцем 425-го ОШБ «Скала». Виконував завдання на Східному напрямку. Один з таких боїв для воїна став останнім…

Вічна пам’ять всім Героям, хто віддав життя за Україну. 1000 днів війни принесли стільки болю та сліз, які не забуде ніхто і ніколи

Висловлюємо щирі співчуття рідним загиблих героїв... Вічна слава і вічна пам’ять... Сторінку підготувала Людмила ПОЛІЩУК