Свято не вдома
Бо коли інші батьки обіймали своїх діток і несли подарунки під подушку, діти безвісти зниклих воїнів ковтали сльози
Як і дружини та батьки, виснажені роками невідомості – бо лише маленька частина з них знає хоча б, що їхні рідні в полоні. Переважна більшість носять статус безвісти зниклий.
Акція нагадування в підтримку зниклих безвісти та полонених, організована родинами зниклих безвісти 120 окремої бригади ТрО, 59 ОМПБР, 9 ОСБ.
На акції зібралися родини зниклих безвісти та полонених з різних бригад.
Були присутні понад 120 осіб. Усі з прапорами. На кожному з них обличчя героїв. Це чиїсь сини, чоловіки, брати, батьки.
– Йдуть свята, та нам не до свят. Ми чекаємо, ми шукаємо, ми віримо та надіємося. Більшість з наших захисників є зниклими безвісти і лише маленька кількість – підтверджений полон. У нас не має жодної інформації про їхню долю. Де вони? Що з ними? Такі питання родини задають собі щодня, а відповіді не має. Ці питання мучать, не дають спати, не дають жити. Вони болять відкритою раною. Тому, не маємо права забувати і маємо нагадувати усім – свята будуть тоді, коли кожен захисник повернеться додому, – ділиться одна із учасниць акції Людмила Миколаївна.
– Ви навіть не уявляєте, який це біль, коли мої обидві маленькі донечки стояли сьогодні на колінах і молились Миколайчику, щоб повернув татка. Його вже немає з нами 2 роки. Мій Володя пішов добровольцем, щоб захистити кожного з вас. Але я досі не знаю де він і що з ним.
В наших діток взяли ДНК і ми чекаємо…
Ці дні і роки невідомості спалюють всю душу.
І наше життя перетворилось на суцільне терзання. Тому ми хочемо, щоб знав кожен, що є такі родини і є такі воїни – ті хто в полоні і ті хто зник безвісти. І вони не десь далеко – а тут поряд – жили, живуть і давайте зробимо все, щоб повернулись і жили разом із іншими українцями в мирній незалежній Україні.
Тетяна Квасюк
