Вапнярка – один з найбільших вузлів Південно-Західної гілки Укрзалізниці. Власне, навколо залізничного вокзалу тут завжди крутилося життя. Але система вокзального сервісу із її радянською невибагливістю вже не витримує критики. Її потрібно оновлювати.
Однак цей процес піде лише тоді, коли в містечку з’являться нові кафешки, піцерії, кондитерські з високим європейським рівнем обслуговування. У цьому переконана місцева підприємиця Наталя Горенюк. Ідею сучасного дитячого кафе їй підказав 4-річний онук.
Хлопчик одного разу побував у такому в Тульчині. Воно називається “Пікасо”. І з того часу малий постійно згадує, як там було добре. Але ж таких дітей у Вапнярці чимало. І їм всім потрібне комфортне місце для дозвілля. З такими думками жінка натрапила на інформацію Томашпільського центру зайнятості про гранти для ветеранів та всіх охочих відкрити чи розширити власний бізнес.
Заявка Наталі Горенюк була достатньо переконливою, щоб стати претенденткою на отримання гранта в 250 тисяч гривень. Далі пішли чиновницькі перевірки, армінпроцедури. І після остаточного з’ясування всіх деталей бізнес-плану пані Наталі повідомили, що вона виграла можливість з допомогою держави розширити свій бізнес.
А ще жінка взяла 200 тисяч кредиту на сонячну електростанцію. Бо зі світлом у Вапнярці так само, як по всій Україні.
Якщо хтось думає, що виділених коштів може вистачити на повноцінне дитяче кафе із сучасним обладнанням та інтер’єрами, то це ілюзія. До цих грошей потрібно ще докласти багато своїх коштів. І ще потрібно виконати ряд вимог грантодавця. Засноване підприємство мусить створити щонайменше 2 робочих місця.
Зарплата найманих працівників має бути не менше мінімалки.
А ще потрібно вчасно сплачувати податки включно із військовим збором, відповідно до податкових новацій, прийнятих Верховною Радою.
– Мені допомагає звести баланс мій магазин, який уже 18 років обслуговує жителів Вапнярки. Це теж немалий шмат роботи. Але якщо у мене є мрія, то я вже не можу зупинитись, – розповідала на відкритті нового кафе “Юлія” Наталя Леонідівна.
– Ми обрали безпечне для дітей місце подалі від дороги, збудували гарне приміщення, обладнали літній майданчик, встановили дві бесідки, фонтан. На весну буде ще й дитячий ігровий майданчик із атракціонами та електромашинками. Взагалі, вдосконаленню немає меж, і я максимально зроблю все можливе, щоб це кафе стало улюбленим місцем вапнярських дітей.
Підприємиця поділилася гастрономічними планами. Тут не буде, як у всіх наших генделиках, спиртного. Тільки свіжа і смачна їжа з оригінальними смаколиками-десертами зі всіх кухонь світу.
Наразі кафешка на 18 місць лише відкрилася. І, зрозуміло, що під час війни, коли багато молодих жінок з дітьми виїздять за кордон, сподіватися на миттєві прибутки не доводиться.
– Поки що мінуси. Але жоден бізнес не може бути прибутковим з першого дня. Потрібно завоювати репутацію. Зі свого досвіду знаю, що на це піде від 6 місяців до року. І тут уже нікого не цікавитиме, з чого ти платитимеш. Держава тобі дала шанс і вимагатиме віддачі. Втім, мене це не засмучує, бо я твердо переконана, що це саме те, що зараз необхідне Вапнярці і всій її сфері обслуговування, яку потрібно виводити на європейський рівень.
Потрібно сказати, що Наталя Горенюк – дружина голови Вапнярської громади Олександра Горенюка. І що вже доброзичливці поза очі приплітають якісь корпуційні схеми навколо нової кафешки. На це жінка відповідає:
– Нас із чоловіком уже звинувачували у всіх смертних гріхах. Це такий містечковий звичай. Якщо у когось щось виходить і він це робить не лише для себе, а й для громади, то його обов’язково треба “обмокнути”.
Ніхто ж нікому не забороняє написати заявку, виграти грант і зробити свій класний прибутковий бізнес. Чим більше буде таких підприємств, тим заможнішою буде громада. І нам вистачатиме коштів на школи, дитсадки і на всю соціалку.
Коли верстався номер, пані Наталя повідомила про візит до кафе грантодавців. Приїздили представники Вінницького обласного центру зайнятості. Обдивилися все і в своїх актах поставили найвищу оцінку новоствореному вапнярському бізнесу.
Подивимось, як його оцінить малеча.
Анатолій Жучинський
