Привезені нею подарунки сину розкидали по дорозі.
Хто зупинить цю наругу над сім’єю учасника бойових дій? Чому від неї ще при шлюбі вимагали відмовитись від сина, щоб так чоловіка врятувати від мобілізації?
Тетяна закінчила педуніверситет з відзнакою і не може повірити, що так чинить батько дитини-педагог та його родина.
Відмовитися від сина, щоб відмазати батька від мобілізації?
Ось якого листа отримала редакція:
«Вже майже два роки ми споглядаємо ці муки матері єдиного сина, доньки батька, учасника бойових дій, який відійшов у Вічність, захищав кожного з нас. А тут так знущаються над його донькою ексчоловік та його мати з батьком. Зухвало викрали сина і не те що не віддають, не дають бачити рідну кровинку. Скажіть, що в цих людей у душі?
Скільки наша колега і подруга за цей час винесла — словами не передати. Бо коли вона хоронила рідного батька-героя, потім рятувала маму в лікарні, із загостренням після стресу, проти неї задумали підступний план — відібрати ще й дитину. Щоб так врятувати її ексчоловіка від фронту? Зараз її чоловік закрився у хаті у батьків, запер туди дитину і ховається там від усіх.. Хлопчик ходить у місцеву школу, що на Бершадщині, в супроводі баби чи діда, які сидять щоденно під класом у школі і чекають, щоб забрати хлопчика. Ніяких гуртків дитина не відвідує, відсторонена від позакласної роботи. Батько, хоча й насильно не дає дитину матері, сам у школу не водить, бо, скоріше всього, боїться, що вручать повістку. А лише під’їздить машиною і забирає їх зі школи. За цей час у нього з’явилась інвалідність, кажуть — третя група. Під час останньої спроби побачити сина біля школи матір Таню, на очах дитини, побили чоловік та свекор… Ви не повірите, але куди лише не зверталась наша колега — наче кругова порука: в поліції — ми не можемо нічого вдіяти, комісія у справах дітей — на розгляд суду. Військкомат — а що можемо зробити? Суд слухає справу вже другий рік… Вірите, що ТЦК, знаючи адресу в селі потенційного ухилянта, «безсила»? Поліція «нічого не може зробити», маючи факти побиття матері батьком та дідом, зафіксовані на відео? А освітяни спокійно рік терплять присутність у школі баби чи діда?
До речі, мати написала звернення, що вона проти присутності цих людей у школі, бо вони негативно впливають на її дитину, налаштовують проти неї…»
Такого листа редакція «33-го» отримала від друзів та колег Тетяни Тихоненко.
Тому ми зустрічаємося із Тетяною у Вінниці та виїздимо до Бершадської ТГ, куди забрав батько дитину, щоб з’ясувати всі обставини.
— Так, я вже півтора року не маю змоги бачити свою дитину і спілкуватись з нею. Двадцять разів я за цей час зверталась до відділу поліції, що в Бершаді, і вісім — до відділу у справах дітей цієї громади. Але безрезультатно.
Спочатку про те, що батько забрав без моєї згоди самовільно дитину із 4-го ліцею м. Вінниці і віддав її на навчання у школу, що в Бершадській ТГ. Син туди ходив як вільний слухач. І це загрожувало взагалі моєму синочкові залишитись на другий рік у школі. Хоча у 4-му ліцеї він був відмінником і тут відвідував гуртки, навчався гри на музичних інструментах. Дитину до його рідної школи і класу ніхто не повернув. Тому заради блага дитини я вимушена була дати згоду до рішення суду, щоб дитина тимчасово навчалась у школі там.
У школі баба чи дід постійно сидять під класом онука, щоб не дати матері побачити сина
Але коли я приїхала до школи і привезла документи, дід, що там чергує біля дверей класу, викликав батька дитини, коли я намагалась до сина підійти, вони мене на його очах побили і розкидали іграшки та смаколики, які я привезла. Ось так батько дитини у змові з дідом і бабою порушують рішення комісії у справах дітей, Бершадської ТГ. За ним батька зобов'язали, до рішення суду, давати мені дитину на три дні щотижня для спілкування. Але навіть після цього рішення комісії він не дав мені змоги поспілкуватись з дитиною навіть хвилини, не те що дні.
Неважко здогадатись, що в цей час мою дитину обробляють як можуть і чинять на неї психологічний тиск. Бо як інакше можна пояснити таку протизаконну зухвалість чоловіка та його родини? По якому праву я, мати, не маю змоги жодного разу зустрітись з дитиною за цей час?!
Ось щоденник, який я вела з першого дня народження Сергійка.
Тут описаний кожен день — з дня народження. У 4 роки він навчився читати, писати, йшла дитина в школу і вже знала програму першого класу. Я закінчила педуніверситет, фізико-математичний факультет, із відзнакою. Та з року народження сина вимушена була працювати не за спеціальністю — жили у Вінниці з чоловіком і наймали квартиру. Стала майстром манікюру та педікюру. Зараз вже маю свій салон.
У цей час чоловік, що був однокурсником, заявив, що заївся із директором школи, де працював учителем. Тому покинув роботу. А я працювала клято — з 8-ї до 22-ї. Бо ж збирали на квартиру. Зароблені кошти давала чоловікові на збереження. Коли Сергійко пішов у 1-й клас, вибрали школу №4, щоб поряд із роботою. Щоб відвести, забрати зі школи… Але тут пандемія коронавірусу.
— Привозьте до мене, — запропонувала мати чоловіка. — Все одно ж онлайн, син буде з батьком, доки ти працюєш…
Так він поїхав у село, що на Бершадщині. З того часу чоловік не працював. А я — за двох і поспішала туди, до сина і чоловіка, разом із грошима… Бо ж так мріяла, що матиме родина квартиру. Щодо власного працевлаштування — чоловік все годував майбутнім… Мовляв, де та робота — коронавірус… І раптом повномасштабна війна. Приїжджаю на вихідні, а мені свекруха заявляє: «Ти маєш оформити із чоловіком розлучення. Відмовитись від дитини. Ну, це ж буде фальшиве все, сама розумієш, але так сину не вручать повістку…» Я остовпіла. Бо в моїй родині була зовсім інша ситуація. Батько — воїн, достойно прийняв мобілізацію. На той час уже був учасником бойових дій… Я відмовилась. Здалось, що мене зрозуміли, — розповідає Тетяна.
– Якщо ти підеш до мами, батька заберуть на війну і він загине, – так переконує баба онука?
Довірлива жінка ще тоді не зрозуміла, що проти неї вже затівали страшний план.
— Я візьму сина на канікули до мами, там свіже повітря, у нього ж все одно дистанційка, — повідомив чоловік…
— Що ж, місяць у твоїх, місяць у моїх побуде на канікулах. — На тому і зійшлись… А тут страшна новина — в мого татка, учасника бойових дій, раптово зупиняється серце… і передчасна смерть… І тоді я побачила справжнє обличчя родини чоловіка та його самого. Не було вже батька — воїна, значить, беззахисна, можна діяти всіма методами?
– Ну що ж, не хочеш по-хорошому, ми зробимо по-поганому, — поставила мені ультиматум свекруха. — Краще зараз відмовся, бо все одно нічого тобі не допоможе. — Далі вказала на «кришу», якогось там місцевого «авторитета».
– Перед цим плелись несусвітні інтриги, що я «шляюсь» із чоловіками… А я вгору не можу глянути… Далі викрадає не лише дитину, але й всі наші збереження… Дитина вже ним зазомбована — ти, мамо, їздиш з чоловіками чужими по курортах, мені так тато казав… мене покинула… Кожен приїзд — муки. Я маю стояти за парканом їхнього подвір'я, а вони мене ображають і оббріхують у присутності дитини… І просто не пускають, щоб взяти сина, хоч на це є рішення комісії. Дитина знаходиться під постійним моральним тиском. Рідний батько і баба готові дитину приректи, щоб закрив ухилянство батька? Це так забезпечене право дитини на спокій, комфорт, освіту?! А він у мене має вроджені вади серця. Має бути під наглядом лікарів. Уявляєте? Чому він не з матір'ю, яка має всі умови для проживання та розвитку дитини? Я — рідна мати, яка його народила і виплекала, працювала, щоб забезпечити щасливе дитинство. А тепер стукаюсь вже півтора року в зачинені двері. І весь цей час триває суд про право на опіку над дитиною. Я подала свій позов, чоловік свій. Але на суди він досі не з’явився. Виявляється, що і так можна, щоб затягнути суд. Призначаються різноманітні повторні експертизи. А там знову потрібно чекати черги… і так по колу.
У Бершадській ТГ голова Віталій Драган пообіцяв журналістам «33-го» взяти справу під особистий контроль
«Всі повноваження щодо вирішення питань прав дітей держава передала у територіальні громади. Там створені місцеві відділи, які вирішують суперечки і проблеми, пов’язані із дітьми, що проживають на їхній території», — повідомили нам у обласному відділі у справах дітей.
Тому ми виїхали у Бершадську ТГ.
«Так, ми знаємо цю ситуацію. Хлопчик, доки триває суд, знаходиться на навчанні у місцевій школі.
Ми контактуємо з матір’ю, і я як член комісії при міськвиконкомі брала участь у розгляді заяви матері щодо тимчасової опіки над дитиною. І ми прийняли рішення, що на час розгляду справи у суді дитина має жити чотири робочих дні із батьком, бо тут навчається. А у п'ятницю на вихідні школяра може забирати мати, — повідомила нам Оксана Тартачна, завідувачка відділу освіти Бершадської ТГ».
– Але мати досі не мала можливості дитину взяти з хати, де хлопчика від неї ховають. Що зафіксовано поліцією.
– Мати має можливість відвідувати дитину в школі.
– Не має, бо щоденно її туди приводить батько чи мати чоловіка. Вони там, очевидно, що з дозволу дирекції, що порушує норми закону, сидять під класом і чатують. Як тільки мати заходить до школи, викликають батька. Той приїздить і викрадає дитину з уроків через інший вхід. А коли не вдається, то при наближенні матері до дитини просто б’ють її…
Такий наш діалог відбувався у присутності голови Бершадської ТГ Віталія Драгана. Тому він порадив звертатись до поліції.
– Але я вже 20 разів зверталась до Бершадського відділу поліції. І ексчоловікові винесли рішення — штраф, бо він завдав мені легкі тілесні ушкодження, — пояснює мати Тетяна.
Та чи це вирішило набагато більшу проблему? Повернуло матері дитину? Право тій, хто її виносив і народив, спілкуватись із нею? Хіба протокол із штрафом у кілька сотень гривень рівносильний покаранню за наругу, яку чинять над матір’ю?
Голова Бершадської територіальної громади Віталій Драган пообіцяв вивчити це питання та сприяти відновленню законності.
Жителі села обурені такими діями батька та його родини. Особливо рідні воїнів, які служать, а не ховаються, прикриваючись дітьми
— Що ви творите з дитиною і матір'ю? — хочеться вже не лише матері Тані, але й нам, журналістам «33-го», запитати у всіх цих служб, що не можуть, не знають, не уповноважені … Чи не хочуть? Бо ж це так очевидно, у час війни всі матері мають виховувати власних дітей, бо це їхнє право і обов'язок! А щоб забезпечити їм право на життя — здорові та дієздатні батьки мають виконувати інший священний обов'язок перед державою і своїми дітьми та батьками — захищати їх чи працювати в тилу, а не прикриватись дітьми та не ховатись за материнські спідниці.
– Вірите, наші чоловіки на фронті, і нам дуже відразно споглядати ті концерти, які чинять ці односельці. Так жаль цю матір, яка приїздить і бродить селом. Кричить у цих нелюдів під ворітьми, щоб дали хоча б побачити її єдиного синочка. А вони так ось знущаються. То де ті закони і ті служби, що мають їх виконувати? А скільки звітують про усякі програми підтримки сімей воїнів, ветеранів. То де вони в цій ситуації? Ті захисники? — діляться односельці із Бершадської територіальної громади.
Ми мали намір поговорити із іншою стороною конфлікту. Але так само прогукали біля хати, за якою мав проживати батько Сергій із сином. Ніхто не відчинив. За вказаним номером телефону ні чоловік, ні бабуся не відповідали. Напевно, бояться, що з ТЦК чи судів?
А совісті не бояться?
Тетяна КВАСЮК
Від редакції. Ми і далі відслідковуватимемо ці резонансні події. І, схоже, ще повертатимемось до цієї проблеми не раз. Бо тема тиску на жінок, щоб відмовились від власних дітей, чи фіктивних розлучень, коли жінки йдуть на таке добровільно, щоб врятувати чоловіків від мобілізації, вже стала одним із способів, як відмазатись від захисту України.
