Вона успішна бізнес-леді: в минулому – рестораторка, власниця відомого у Вінниці кафе «Масай Мара», а сьогодні – директорка найбільшого у місті й одного з найбільших в Україні модельного агентст­ва «KlodelModels».

Наталя Фурманова — засновниця Вінницьких днів моди «Vinnitsa Fashion Days» й вже активно готується до чергового осіннього показу.

– Наталю, розкажіть, як потрапити до рейтингу найкрасивіших жінок України? Що це за конкурс?

– Є певні критерії, за якими «Модный Дом» збирає так звану «золоту 50-ку», де жінок оцінюють не тільки за вродою, а й креатив­ністю, успішністю, творчістю. Мені просто зателефонували, поставили перед фактом, що я братиму участь, й запропонували відзнятись у фотосесії або ж надати свої фото.

– Наскільки нам відомо, Ви родом не з України?

– Все правильно, я народилась й проживала до 30-ти років у Казахстані, в місті Павлодарі. Я й досі намагаюсь туди, по можливості, навідуватись, ну, принаймні раз на 5 років. У мене залишилось там багато друзів, все-таки школа, інститут, спорт.

– А чому Ви приїхали в Україну?

– Батьки захотіли, вони родом звідси. Колись вони поїхали в Казахстан на цілину, там познайомились, одружились й прожили понад 40 років. Потім захотіли повернутись, і ми з братом, як виховані діти, не могли покинути своїх батьків. На жаль, батька не стало, а мама сьогодні, в свої неповні 80 років, продовжує викладати анг­лійську мову, бо вона не може без викладацької діяльності.

– Коли Ви сюди переїхали, різниця в розвитку країн була?

– Ще й дуже разюча: в 1999 році Україна виглядала як занедбана частина СРСР, а зараз можу сказати, що країни нарівні й проблеми однакові мають, хіба що менталітет інший.

– А як Вам Вінниця?

– Ой, тут дуже добре, спокійно. Я неймовірно люблю це місто. Моя мама зі Старого міста, скільки себе пам’ятаю, ми кожного літа чотири доби добирались потягом сюди. Я маю багато яскравих дитячих спогадів про Вінницю. Наприклад, пам’ятаю, як я зі своєю племінницею їли перед духовим оркестром в Центральному парку лимони (сміється). Адже коли людина грає на трубі й бачить, як хтось їсть лимон, то в неї виділяється багато слини й вона нею захлинається.

А тепер я вважаю наше місто шматочком Європи, сюди добре приїжджати, бо тут легко твориться.

– Ви не перший рік організовуєте «Vinnitsa Fashion Days». Альтернативні покази колекцій наших дизайнерів, на вашу думку, мають місце?

– Однозначно! Я завжди була за здорову конкуренцію. У дизайнерів має бути вибір: до кого йти і з ким їм працювати. Моя мета одна — професійно й на високому рівні організовувати «Vinnitsa Fashion Days». Єдине, що ніхто тепер не має права організовувати покази під цим брендом, адже це тепер моя торгова марка.

– Ви запатентували «Дні моди»?

– Звичайно! Причому трьома мовами: українською, російською та англійською. На патент я подалась 1,5 року тому, причому зробила це публічно, повідомивши всіх, хто має хоч якусь причетність до моди і не тільки. Тепер всі документи в мене на руках.

– Організаційно цьогорічні Вінницькі дні моди відрізнятимуться від попередніх?

– Я й раніше вкладала в них всю свою душу, але без перебільшень можу сказати, що безладу там завжди вистачало. Наприклад, дизайнери до останнього не знали ні в яких числах покази відбуватимуться, ні хто ще з їхніх колег братиме участь. Тепер це все стабілізується, тобто дні моди матимуть постійні незмінні дати.

– А скільки дизайнерів цього року запрошуєте?

– На початок весни в мене було вже 10 заявок, це з молоддю. Зараз багато дизайнерів проводять власні покази, вони люди емоційні, їм потрібен час, щоб відпочити й налаштуватись. Я планую цього разу ввести ще «Kids Vinnitsa Fashion Days», цим напрямом займатиметься Кетрін Фокс. Це буде окремий показ мод, на який з’їдуться дизайнери зі всієї України, що творять саме для дітей та тінейджерів.

– А скільки, до речі, для дизайнера коштує участь у показах?

– Це не секрет, для показу дизайнерського одягу ми пропонуємо три пакети послуг, з різними умовами: мінімальний коштує 8 тисяч гривень, максимальний – 15 тисяч, це коли дизайнер просто прийшов і дав флешку. А решту роботи, включаючи підбір моделей, виконуємо ми.

– Ви остаточно покінчили з ресторанним бізнесом. Чи немає спокуси повернутись знову в це русло, адже бізнес, що зав’язаний на моді, можна назвати нестабільним?

– Повірте, ресторанна справа не менш примарна, тут вже як пощастить: крок праворуч, крок ліворуч і все – прогорів. Я просто більше не змогла займатись рестораном. Будучи перфекціоністкою, я завжди більшість роботи беру на себе, тому що тільки так можу бути впевнена, що все буде ідеально зроблено. А приходити на роботу о 08.20 й повертатись додому о 02.00 ночі, в кращому випадку, й при всьому цьому я ще й не люблю готувати, то з часом виникло питання: навіщо я цим займаюсь? Тепер все стало на свої місця – я займаюсь тим, чим хотіла займатись все своє життя.

– Модельну агенцію «KlodelModels» теж можна назвати улюбленою справою?

– Безперечно. От тільки тепер нею займається моя вже доросла 19-річна донька Дарина. Моделинг її зажди цікавив, й зараз вона рухається трохи в іншому напрямку порівняно з іншими модельними агенціями. Україна має чимало агенцій, які готують моделей для роботи за кордоном. Та зараз для моделі немає проблем самостійно знайти роботу в іншій країні, їй у цьому допомагає Інтернет, а посередники, у вигляді агентств, себе виживають. Тому ми від цього вже достатньо далеко відійшли. Я вважаю, що модель має не лише правильно ходити подіумом, вона повинна правильно харчуватись, вести здоровий спосіб життя, слідкувати за собою, а до косметолога ходити не для того, щоб «прокачувати» себе. Сьогодні ми отримали проблему з пошуками натуральної моделі. Навіть 18-річні дівчата можуть бути повністю переробленими. У «KlodelModels» дівчата також вивчають акторську майстерність та фотоклас, те, що наразі дуже необхідно .

– На свої 47 років Ви виглядаєте дуже ефектно. В чому секрет?

– Я здорового способу життя, на жаль, дотримуюсь вкрай рідко, адже спати по три-чотири години на добу навряд чи можна назвати нормою. А в тренажерний зал я коли добираюсь, то вже не виходжу звідти, допоки не виб’юсь з сил. Моя гарна форма швидше від ентузіазму, бо я не заглядаю в паспорт, та від генетики. І насправді я ніколи не вважала себе красивою й досі не вважаю, це якийсь комплекс ще з дитинства. І коли мені роблять комплімент, я дуже соромлюсь. Можливо, це через те, що я завжди була, швидше, гарним хлопчиком, а не дівчинкою. Я не людина шаблону. Моя мама часто запитувала: «Звідки в нас така гарна дитина? Певно, підкинули». До речі, моя донька успадкувала мій комплекс й себе теж не вважає гарною.

– Часто на показах можна почути щось на кшталт: «Боже, яка страшна модель».

– Модель не повинна бути красивою, вона не повинна відволікати від показів. Якщо ви бачите яскраву модель на обкладинці, то, за великим рахунком, це робота стилістів, візажистів та фотографів. А коли модель вмити, то її одразу хочеться обійняти й нагодувати. Моделі обираються не для конкурсів краси, бо там і параметри зовсім інші. Для мене успішна модель, що на 100% відпрацювала показ – це модель, яка не запам’яталась, а от те, в чому вона була одягнута, має врізатись в пам’ять назавжди. Модель має зберігати образ гарненької вішалочки.

– Якщо дозволите, особисте питання: скільки років Вашому чоловіку?

– О, це залишиться таємницею. Можу лише сказати, що він молодший за мене.

– Зараз певна мода на молодших чоловіків…

– Не знаю, як для кого модно, а в моєму житті просто по-іншому не буває. Батько моєї доньки на три місяці молодший за мене. Ну, певно, старші чоловіки побоюються мене, а молодших я називаю «камі­кадзе». Насправді вважаю, якщо тобі комфортно з людиною, то різниця у віці неважлива. Головне, щоб рівень розвитку був однаковий. Хоча і тут все індивідуально.