Всі свої прибутки він віддавав ближнім, за що Господь нагородив його даром чудотворення. Після смерті дружини, в царювання імператора Костянтина Великого, його обрали єпископом Кіпрського міста Тримифунта. В сані єпископа святитель не змінив свого образу життя, поєднавши пастирське служіння з ділами милосердя. За свідченням церковних істориків, святитель Спиридон в 325 році брав участь у I Вселенському Соборі. За переданням на Соборі святитель здійснив чудо викриваючи хибність аріанського вчення.

Святитель з великою любов’ю піклувався про свою паству. За його молитвою засуха змінювалась рясним дощем, а безперервні дощі – тихим вітром, хворі отримували зцілення, а біснуваті звільнялися від одержимості. Одного разу до нього прийшла жінка з мертвою дитиною на руках і по молитвам святого дитина воскресла.

Господь відкрив святителю наближення його кончини. Останні слова святого були про любов до Бога та ближніх. Близько 348 року під час молитви святитель Спиридон представився до Господа. Тіло було знайдене нетлінним. Поховали його в храмі на честь святих апостолів в Тримифунті. В середині VII століття нетлінні мощі святителя перенесли в Константинополь, а в 1453 році — на острів Керкіра (Корфу) в Іонічному морі. П’ять раз на рік на острові здійснюється урочисте святкування в пам’ять про святителя Спиридона.

Цікаво, що температура тіла святого 36,6 вже багато століть. У Православному світі він шанується як «святий, який ходить» – оксамитові черевички, одягнені на його ступні, зношуються, і кілька разів на рік їх замінюють новими.

В ризниці Свято-Вознесенського чоловічого монастиря є грецького письма ікона святителя Спиридона з часткою його святих мощей.