– Зараз стільки розмов про «липових інвалідів», про зловживання посадовців, про свавілля чиновників у високих кріслах, а я слухаю ці жахливі повідомлення і думаю: а чим все завершиться? Чи будуть покарані ті, хто обкрадає, дурить народ, хто звик завжди виходити сухим із води?

Так розпочалася розмова з читачем нашої газети з села Базалія Теофіпольської територіальної громади на Хмельниччині Іваном Володимировичем Паламарчуком.

Як з’ясувалося, Іван Воло­дими­рович свого часу був директором Базалійського професійного училища. Та головне — він був і залишається великим патріотом рідного села. І поступове знищення села на очах людей, недолугі рішення посадовців, без­кар­ність, за словами 87-річного Івана Володимировича, сіє недовіру, образу, біль..

– Добре, що ви не боїтеся та розповідаєте в газеті про ту заразу, яка отруює наше життя.. У минулому номері «33-го каналу» прочитав матеріал «У нас пів району «липових інвалідів», і він мене зачепив, як кажуть, за живе. Як правило, люди чомусь бояться й пікнути про те, що їм вже остогидло і не дає спокою. І разом з тим кожен з нас хоче справедливості та чесності.

Недавно я випадково почув розповідь про одну жінку з нашої громади. Вона живе удвох із старенькою мамою. І в цієї жінки, у зв’язку зі складною хворобою, видалили частину легенів. Та коли поїхала на чергову медичну комісію, їй скасували групу інвалідності. Навіть на рентген не направили, щоб подивитися, може, легеня «відросла». Можу лише уявити, що відчула ця, аж ніяк не «липова», жінка-інвалід, коли їй відмовили продовжити групу і вона залишилася без тих жалюгідних коштів для існування.

І ось зовсім ін­ший приклад: наш головний лікар Теофіпольської лікар­ні пан Шкраба, як не дивно, теж має інва­лідність. Не знаю, правда, 2 чи 3 група. Але сам факт: нічого йому, Богу дякувати, не бракує. Займається спор­том, кажуть, від­відує сауну, не гребує компанією, словом, живе людина повноцінним життям. І його, зрозуміло, ніхто не позбавить групи інвалідності. Мало того, через головного лікаря, мабуть, усі подібні питання й вирішуються. Якби компетентні органи поцікавилися, то в нашій Теофіпольщині знайшли би стільки «липових інвалідів» – хоч греблю гати. Значить, мають лазівку, заплатили гроші — і все готово. А хто не має грошей для хабарів, того вже з порогу відправляють. Хіба не так?

Я коли почув про мільйони керівниці Хмельницької обласної МСЕК Крупи, то аж за серце хапався: такі космічні суми і наснитися нам, простим смертним, не могли. А вона всі закутки ними «натикала».

Але дивімося правді в очі: хіба в нашій Теофіпольській лікарні немає хабарів?! Коли заходить розмова про лікування, то люди поміж собою так і кажуть: «На скільки «позолотив» руку?» І це «традиція» живе роками. Ніби так і має бути, ніби це норма.

Колись у нас при районній лікарні було пологове відділення. Але розцінки (негласні) встановили там навіть вищі, як в обласному центрі. Жінки почали звертатися в інші лікарні, і в тому числі сусідньої Тернопільщини. Добрі знайомі розповідали, що в чужих – вигідніше. І що в результаті? Закрили пологове.

І за нашу Базалійську лікарню скажу. Вона дуже давня, бо колись Базалія була райцентром. До речі, в період війни німці не знищили лікарню, зберегли. Пізніше тут були добудовані корпуси, були лабораторія, пологовий будинок, словом, повноцінний заклад, у якому люди отримували необхідну медичну допомогу. А що сьогодні? Майже все знищено! І страшна ліквідація почалася, коли медициною району вже керував Сергій Шкраба.

Біля лікарні росли тополі, ясени такі, що не охопити руками. Зрізали, вивезли. А жодного деревця на цьому місці не посадили. А на які потреби, цікаво, пішли кошти за ці вікові дерева? Яка користь від того людям?

Кажуть, що з машинного парку багатопрофільної лікарні, директор закладу Шкраба, списав два автомобілі. І нібито здав їх на брухт аж у Старокостянтинові. І я думаю, яка була потреба везти ці машини до іншого міста і знову-таки – куди спрямували кошти за цей «брухт»? В лікар­ні про це не знають.

Я не хочу, щоб хтось вважав, що в мене особиста неприязнь до Шкраби. Ні. Але більшість жителів громади хочуть справедливості, хочуть вже побачити якийсь просвіток.

Увесь колишній Теофіпольський район сколихнула була новина, що сесія районної ради у 2020-му році звільнила Шкрабу з посади головного лікаря. Чи не в кожній хаті говорили, що в період ковіду в нас у Теофіполі ліки були у 2-3 рази дорожчі, ніж в інших районах. А їх же стільки потрібно було, щоб побороти той ковід. Але тоді ще якісь  більші «гріхи» були в роботі керівника. І депутати райради проголосували за звільнення Сергія Івановича.

Обов’язки головного лікаря призначили виконувати Романа Яцуха. І тоді з перших днів у лікарні все змінилося на краще, зокрема і харчування, на яке всі нарікали. Лікарня ніби почала позбавлятися пут, які затягували її на дно. Але якимось дивом дивним Шкраба знову на посаді. Як так сталося?

Чи так, чи ні, але нині Теофіпольщиною шириться чутка, що готуються документи на присвоєння Шкрабі звання «Заслужений лікар України». І багато моїх земляків думають: керівник дозволив знищити немалу Базалійську лікарню, інші медзаклади колишнього району, добре знає про грошові «подяки» (і це його не хвилює), «нахімічив» щось із господарськими питаннями – невже цей список «діянь» стає підставою для «заслуженого»? Треба добре над цим подумати тим, хто «благословить» це рішення.

Я хоч людина літнього віку, а все одно вболіваю за село, громаду. Мої сини були на Майдані, відстоюючи  головні інтереси народу. Тому я написав листа нашому земляку – Голові Верховної Ради Р. Стефанчуку, Президенту України і розповів, що в Базалії колись було 24 організації, які наповнювали бюджет, завдяки яким село було на висоті. А тепер – котимося у прірву. Хоч дотепер збереглися приміщення, площі, де можна було б налагодити якесь виробництво для потреб фронту, армії, а нікому до цього немає діла. І що ж? Будь-яку критику спускають донизу: на область, звідти – на громаду, потім на старосту – розбирайтеся, словом, самі. Та хіба це правильно? Знову опиняємося біля розбитого корита.

А треба, щоб на подібні сигнали, на такі крики душі реагували, як належить.

Записала Дарина Світла

Від редакції. Шановні читачі, просимо долучатися до обговорення злободенної теми. Надаємо право висловитися на сторінках газети і протилежній стороні. Кожна думка важлива. І має бути почутою.