Наступали на Сталінград, щоб захопити місто як вагомий форпост дорогою на Кавказ, до бакинської нафти. Адже румунська нафта сателіта Гітлера Антонеску не забезпечувала повністю потреби в пальному війська вермахту. Літо 1942 року в с. Терешках видалося жарким та вологим, колосилися на полях зернові та тютюнові плантації для німецько-румунської армії, яка захопила на той час Одесу і Крим та стояла в межиріччі Дону та Волги для останнього смертельного кидка на Сталінград.
Заправляв господарством наших трьох сіл — Терешок, Гавришівки і Семенок — фашистський румун Ренко, він особливо виділявся жорстокістю та побиттям наших жінок і дітей, які залишалися на окупованій території та в тяжкій підневільній праці виробляли продукцію харчування для окупаційної армії. Приїхавши на бричці на тютюнове поле і не побачивши всіх загаданих по наряду для пасинкування тютюнових саджанців, Ренко скочив у бричку, з криками, запхнувши нагайку за халяву чобота, і здійняв куряву в бік с. Терешок. Невдовзі бричка Ренка летіла стрімголов під навіженою від батогів конячиною в бік нинішньої вулиці Шкільної. Село завмерло, причаїлося і чекало подальшої розв’язки.
Доїхавши до хати Філімона Яцькова, де жила молода чорноока дочка-красуня Одарка, фашист побачив її біля хати, зіскочив з брички та побіг із нагайкою на подвір’я. Одарка, мов пташка-голубка, загнана хижим коршуном, — стрепенулася і побігла в город, щоб вберегтися від страшних побоїв Ренка. Але різкий біль від нагайки фашиста наздогнав дівчину і покосив додолу. Одарка схопилася руками за обличчя, з якого цівкою юшила кров, та знепритомніла. Дужий фашист, не спиняючись ще шмагав по дівочих плечах пекучою, як жар нагайкою, на білій блузці якої проступала кров, немов додаючи палітру червоних маків до синіх волошок, вишитих віночком навкруги дівочої худенької шиї. Познущавшись над знепритомнілою дівчиною, фашист скочив у бричку, щоб зігнати населення на тютюнові плантації терешківських полів. Все своє життя в подальшому Одарка прожила без пари, тому що ніхто не наважився на заручини з дівчиною без ока, яке вибив нагайкою румунський фашист.
За подвиг наших батьків та дідів, за спалену білоруську Хатинь, за спалену українську Корюковку, за масовий розстріл мирного населення Києва в Бабиному Яру та за побиття дівчини Одарки вдячні нащадки с. Терешки побудували пам’ятник воїну-визволителю Другої світової війни на честь перемоги над фашистською Німеччиною та пам’ятник голодомору українського народу 30-х років. Але наша пам’ять слави про земляків — героїв зґвалтована та сплюндрована заїжджим «варягом — підприємцем», який перекупив за безцінь колишній адмінбудинок та захопив земельну ділянку навколо без відповідних документів площею 0,3 га і обгородив п’ятиметровими панелями з хімічного складу.
Громада зробила схід села, на якому вирішила надати земельну ділянку тільки на обслуговування колишньої контори, не більше. Тому що поряд, впритул, розташоване святе місце героїчної слави наших батьків та дідів (є протокол сходу села). Але новоспеченому підприємцю цього замало. Все це робиться підприємцем від вседозволеності, незважаючи на право та закон нашої держави. Щоб ще більший глум зробити та принизити громаду за непокірність і показати свою панську зверхність, підприємець розвалив громадський туалет, зробив розбійний напад на сільську раду з побиттям голови сільської ради, виніс юридичну адресу своєї міні-пекарні за межі сільської ради, тим самим позбавив прибутку нашої громади, а в цілому повноцінного харчування наших діток з місцевого дитячого садочка.
І тому я як голова сільської ради, завірений наказом сходу Терешківської територіальної громади, буду захищати до останнього подиху цю крихту землі як символ героїчної слави пам’яті нашого народу у грізні роки Другої світової війни. Благо діло від районної влади йде нам, Терешківській сільській раді, підсилююча підтримка та захист. А отже, перемога буде за нами!
Терешківський сільський голова
Олександр Михайлович Бородатий
