Ці хлопці й дівчата готові захищати нашу країну, тому продовжать навчання вже у військовому медвузі.

– Дехто має значний досвід волонтерської роботи, допомоги пораненим, є фаховими інструкторами із надання допомоги. Це випускники 5 стоматологічно-фармацевтичного та 6 – медичного факультетів. Дуже мотивовані молоді люди. Cильні та мужні, — з гордістю розповів про своїх вихованців завідувач кафедри медицини катастроф та військової медицини ВНМУ, полковник медичної служби доцент Микола Матвійчук.

Студентка Юлія Осьмірко вирішила одягнути офіцерські погони за прикладом подруги Наталі, яка теж навчалась у Вінниці, а нині вже кадровий військовослужбовець. Подруга й приїхала з Києва «благословити» у нелегку путь молодших колег. Зокрема Юлію.

– Я родом з Коростеня Житомирської області. До ВНМУ вступила, можна сказати, «випадково», бо вже після закінчення 11 класів рідної школи та здачі зовнішнього незалежного оцінювання розіслала документи до декількох вузів. А до вінницького «меду» — в останній день прийому документів — у п’ятницю. А вже у суботу наступного дня з Вінниці мені зателефонували — ви прийняті. Так я і стала студенткою та вінничанкою! Випадковість? Скоріше — доля! — розповіла Юлія. — Наташа Ренкас на два курси старша мене. В університеті ми часто бачились. Втім, спершу «шапочне знайомство». Тісніше почали спілкуватись, коли співали в університетському хорі «Надбужанка». Співи — наше спільне захоплення. Особливо подобались гімн України, нашого університету, народні пісні. А ще козацькі, патріотичні, військові! Все недарма! По-справжньому ми вже почали товаришувати, коли випадково зустрілись на одній роботі. Обидві підробляли під час навчання у «колл-центрі». Тоді виявилось, що ми землячки. Вона з Овруча, теж Житомирщини! Наталя першою стала військовою. І я за її прикладом!

Це було її принципове рішення. Бо Наталя теж вступила на навчання на військову кафедру ВНМУ на випускному курсі. Успішно закінчила її і вступила до Військово-медичної академії у Києві. Я підтримувала її вибір. Вона штудіювала англійську мову та фізичну підготовку. Пройшла ретельний відбір! Наталя вже лейтенант медичної служби Збройних сил України. Вийшла заміж, крім навчання, є ще родинні турботи. На жаль, після її випуску ми не могли тісно спілкуватись через ці причини. І я на випускному курсі теж абсолютно не вагалась — вступати чи не вступати на військову кафедру!

– Крім Наталі, у вас є друзі, можливо, рідні й близькі, які захищали Україну? Чи розумієте ви, що служба військового медика часто надважка й для чоловіків?

– Мій друг та земляк — теж студент ВНМУ — брав участь у війні України за Незалежність як волонтер та парамедик. Я добре розумію це все. Але ми дали присягу народу України та клятву Гіппократа. Тому хто, як не ми, лікарі, повинні рятувати людей?

– Багато ваших колег-студентів теж пішли на військову кафедру?

– На потоці нас було взагалом близько 800 студентів. То з них всього на військовій кафедрі навчались 81. З моєї групи таких було, крім мене, ще два-три студенти. Після успішного її закінчення ми нині молодші лейтенанти медичної служби запасу. Якщо захочемо стати кадровими військовими медиками, то слід вступати до Української військово-медичної академії. Як Наталя. Тому і тут альтернативи для мене немає!

– Чи очікували, що зустрінете на присязі давню подругу?

– Я не очікувала, що Наталя приїде разом із колегами з Військово-медичної академії як почесний гість нашого свята. Дуже хвилююча зустріч після років розлуки. Обійми, сльози радості! Шкода, що поспілкувались дуже мало, бо вони після свята невдовзі поїхали до Києва. Але коли Наталя заспівала на наших урочистостях пісню про українських офіцерів, шану, честь та любов до рідної України, ані хлопці, ані дівчата не могли стримати сліз. Це було ніби її благословення для нас усіх на шлях служіння рідній Україні. Ми були дійсно щасливі!

– Майбутній офіцер-медик Юлія вже готова до навчання у профільному закладі та важкої й відповідальної служби?

– Попереду у мене ще державний — найвідповідальніший іспит у Вінницькому національному медичному університеті. А далі — я не хочу зараз говорити вголос з цілком зрозумілих причин. Бо свій найголовніший вибір у житті я вже зробила!

До речі, за словами Миколи Матвійчука, у незалежній Україні Вінницький національний медичний університет випустив загалом вже близько восьми тисяч військових лікарів.